Цільові подорожі правим берегом Десни вже 16 років відкривають можливість ділитися враженнями зі своїми читачами. Йдеться про пішохідні переходи та велосипедні долання відстаней на півночі Чернігівщини, де в епоху раннього Середньовіччя було викохано «немовля» з іменем Русь.
16 років «велосипедії»
Отож, щовесни з приходом рівнодення ми стартуємо з «розвідками», а з настанням серйозного холоду підсумовуємо виконані плани. В той же час, за умов продовження безморозних погод на Новгород-Сіверщині, окреслені завдання корегуються у відповідності до руху стрілки барометра! Так було і навесні 2020, коли ми продовжили практику дослідження Полісся, відкриваючи цікавинки природи та людської праці, додаючи до традиційних «рейдів» у глибини сільського простору, де живуть нащадки лицарів Козаччини, нові маршрути.
Приємно, що наша ініціятива «заглиблення в народ» вже пару років знаходить повагу і в районній культурі, коли до мандрівок Новгород-Сіверщиною вдається клуб «Сівертур» на чолі з палкою краєзнавицею Оксаною Харьковою. Словом, започаткувавши навесні 2004 року дослідження креативних місцин та здійснивши першу спробу активного вивчення способу життя нині сущих відносно дешевим та «оздоровчим» способом, нам вдалось отримати, окрім душевного та наукового задоволення, пристойний результат практичного втілення замисленого.
Духовний скарб
По-перше, вийшло зібрати потужну колекцію інформаційних матеріалів – світлин простору, фотографій людей, робочих процесів, пам’яток природи, форм рельєфу тощо. А наші описи посіли гідне місце на сторінках українських та зарубіжних масмедіа, серед яких значаться «Деснянка», «Сіверщина», «Біла хата» та інтернет видання. От тільки розгнівана на зміст нарисів, які друкувались на авторському сайті «На варті УКРАЇНСТВА», 9 травня 2018 року хазяйва-провайдери знищили наш ресурс. В той же час, за результатами роботи на маршрутах, досконало розроблених із учнями Новгород-Сіверської ЗОШ №2 – відвідувачами історико-екологічного клубу «Сіверія» під керівництвом автора сих рядків, ми змогли посісти перші місця в обласних конкурсах «До чистих джерел» на Чернігівщині! А трішки пізніше, продовжуючи подорожувати та насолоджуючись енергетикою невичерпного Новгород-Сіверського джерела, змістом якого були й залишаються люди, природа та могутній УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ, за ініціятиви та на кошти Великої Українки меценатки з Канади пані Марії Фішер-Слиж влітку 2009 року ми презентували книгу «Подорож Новгород-Сіверським Подесенням. Краєзнавчі етюди. Частина І».
Підсумовуючи літо 2020 року
Але сьогодні пригадаємо дещицю з завершальних акордів літа 2020 року напередодні «золотого» сезону. Поговоримо, як у пошуках свіженького контенту та використовуючи світлу частину доби, долаючи різні за кілометражем маршрути ми відвідували нові закутки. І першим назвемо зовсім не велике «коло» велосипедних мандрів у напрямку Новгород-Сіверський-Леньків-Мамекін-Новгород-Сіверський, внаслідок якого народилися ці авторські спостереження, роздуми та оцінки, чим і ділимося з шановними читачами. Звичайно, з традиційними емоціями, які, за словами незабутнього Левка Лук’яненка – є «відзеркаленням характеру новгород-сіверського автора»!
Варто і про «Ковід-19» нагадати, бо він дещо сплутав не тільки в роботі редакції «Правого Берега Десни». Інша справа, що як підказують відчуття та спостереження за мешканцями Подесення, зустрічі з цікавими спірозмовниками та зі щедрою красою мальовничої природи, котра оточує нас, творчі здобутки не загубили себе навіть внаслідок підступної пошесті. І хоча проблеми були, напрацьовану за 16-річчя систему ми не втратили. Тому й рухаємося впевнено Подесенням!
Старт – поруч зі школою №2!
Подорожувати вздовж Десни від Новгорода-Сіверського в умовах перманентного оточення природи справді цікаво. Оскільки на цім напрямку знаходимо море фарб, малюнків, креслень, чудернацького та шляхетного, що є константою всього Божественного. Хоча, звичайно, до пори людського втручання з наслідками руйнівного сліду.
І ось ми вже біля подвір’я міської школи №2. Закладу, який є найближчим серед шкіл Чернігівщини до плеса Десни! Тут панує найголовніший чинник – ідеальний спокій, відчувши який і відправляємось в напрямку на Леньків та Мамекін!
Мандрівка розпочинається на відносно вузькому узбережжі Десни під тінню дерев та в захисті круч, які нависають з висоти кількох десятків метрів над кожним подорожуючим. Тут все гармонійне, а тому й легко фіксується в свідомості у вигляді відпрацьованих талановитим режисером кадрів кольорового кіна, які біжать паралельно вулиці 8 березня.
Перед с.Домоткановим лучна смуга різко розширюється, досягаючи навпроти Киселівки та ближче до Ленькова ширини, яку вже й оком охопити важко! Десна відступає не менш, ніж на 1 кілометр від схилів правого берега.
Натомість вздовж міської вулиці водичка головної притоки Дніпра іноді омиває край дороги, зовсім не залишаючи місця трав’яному покриву. На окремих «п’ятачках» твердого берега з вудкою в руці непохитно стоять рибалки, а над плесом зростають дерева з дзеркальністю контурів у тихій воді. Справді розкішний кінець літа!
Згадана вулиця, яка і після декомунізації зберігла ім’я жіночого свята, замисленого більше 100 років тому діячками світового комуністичного руху, не тільки видовжує простір Новгорода-Сіверського в північно-східному напрямку – вона ще й з’єднує центральну частину райцентру з населеними пунктами Домотканів та Щурівкою, які в 1957 увійшли до міської зони.
І дарма, що інформації про життя згаданих населених пунктів на сторінках друкованих джерел зовсім мало, вибіркові археологічні дослідження останнього десятиліття на пагорбах, які проводив Іван Кедун, вчений Ніжинського університету, своїми знахідками натякають про ймовірність розширення меж простору, який мав відношення до давнього Новгорода-Сіверського багато століть тому!
На жаль дорога, якою накручуємо педалі велосипеда, за 30 років Незалежної України не перетворилась на комфортний (за можливостями ХХІ століття!) шлях вздовж Десни до найближчих сіл Новгород-Сіверського району. Тому сей напрямок не тільки до с. Домотканова, а й до х. Щурівки, Киселівки та ще кількох населених пунктів публіка приречена долати без особливого задоволення. Тож в контексті роздумів про вічну біду нашу – про дороги, не стане зайвим нагадування, що подібна ситуація ілюструє невміння не тільки совецького, а й постсовецького владного товариства піклуватися про громадян. Бо навряд чи в цивілізованій країні є приклади, коли кількакілометрова вулиця – шлях до населених пунктів навіть в межах міста(!) перебуває в незадовільному стані? Виходить, що від 1943 року не знайшлось потрібного матеріалу, щоб позбавити народ післядощової багнюки. І можна лишень уявити відчуття тих, що опинилися в годину зливи на легковій автівці ближче до Щурівки? Як полюбляє висловлюватися в таких випадках один мій приятель, поважний чернігівський громадський активіст Олександр Ясенчук – «це просто капець»! Зрозуміло, що сей шляховий проміжок і найближчим часом ніхто облаштовувати не поспішатиме, бо до незадовільного стану звикли всі. Тому й дороги тут не бути ще довго, а вулиця 8 березня на всі 100% продовжуватиме відповідати за всіма ознаками як погодним явищам першої декади першого весняного місяця, так і психологічному стану міської громади.
Природа та люди
Та як ми вже говорили, природа все одно розвивається за власними законами під керівництвом міцної руки Всевишнього, який мудро звершує особливий «менеджмент» iз Неба. Ось, як хоча б iз рослинністю. Кремезні верби – наш поліський символ! Іноді бачиш вербу спиляною під корінь, або зламаною, чи, навіть відчувшу підпал стовбура недоумками заради потіхи. А вже за два роки молоде гілля, забувши про страждання, несамовито тягнеться вгору, перетворюючи безнадійну, на перший погляд рослину в щось нове та прекрасне! Хіба не рай кiзкам зі Щурівки пострибати на могутньому стовбурі верби? Та й подорожуючим непогано в літню днину знайти перепочинок у дорозі від гарячих променів Сонця.
Дорогою до Ленькова нас порадував місток через р.Рому. Тепер він не тільки на топографічній карті значиться. І то – здорово. Дерев’яний перехід, здається, здатен витримати кількатонний транспортний засіб. А був час, пам’ятаю, як на сесії районної ради особисто «воював» за відбудову всіма покинутого розламаного містка. Ані очільники міста, ані району, ані села не хотіли займатися клопіткою роботою. Ось такі були дива у нашому краї. Чув, що й ближче до наших днів претензії селян кількох сіл, рибалок з міста та гостей натуралiстів наробили гвалту і міст, начебто, керівництво Мамекінської громади «оздоровило»! В усякому разі, побачене на власні очі 31 серпня 2020 року порадувало!
ЛЕНЬКІВ
На околицю Ленькова після пахучого рясту кілометрів лучно-трав’яної благодаті, ступаємо на асфальтове покриття. Старовинне село Новгород-Сіверського Подесення. Непоспішаючи піднімаємось вгору. Майже з перших хвилин знайомимося з юнкою. Вона, як і автор сих рядків, повільно веде сучасного ровера. Панянка родом iз сусіднього села, а в Ленькові в гостях. Знайомство виявляється плідним. Дівчина приймає наш дарунок – «Правий Берег Десни». А за мить, 17 річна полісянка вже розповідає кілька життєвих історій.
Найбільш актуальною видається розповідь Наталки про двоюрідного брата Володимира Черненка, який загинув на полі брані московитсько-української війни 2014-2020 років. І нещодавно в місті на Алеї Слави йому відкрито меморіяльну дошку.
Враховуючи важливість почутих історій від сестрениці Героя, вважаймо се добрим внеском дівчини в підготовку книги про новгород-сіверців, які загинули на фронті і, яку зараз готуємо до видання. До речі й рідний брат нашої співрозмовниці – Денис Черненко також був активним учасником подій по захисту батьківщини. На жаль він трагічно загинув в цивільному житті.
Наприкінці серпня село живе в тиші та суцільній загадковості. Бо на різке уповільнення часу по-особливому впливає «картопляна» пора на Новгород-Сіверщині. Вона, бува, розпочинається останніми роками мало не на початку серпня, а завершується в першій декаді жовтня. Ось і тепер, ще й осінь календарна не розпочалась, а картопляний клин в багатьох селян вже впорано. Деінде гуркочуть «китайці» – тракторці та мотоблоки. Молоді хлопи після виконаних робіт виводять своїх коней на долину Десни, де справжній трав’яний рай! Як от 30-річний Сергій. Каже, що має щоденні роботи на вбиранні врожаю. А кінь його всім своїм виглядом підказує , що господар вміє хазяйнувати та приглядати за твариною. Та й картопелька без любові до головної домашньої тварини Полісся не виросте! Не легко без неї й перезимувати буде, оскільки не кожному українцеві вдається харчуватися «з АТБ». На вулиці жодного п’яниці! Дивно та приємно. Мабуть жінки вміють впливати на чоловіків, які «зриваються» в розпал сезону капання бульби?
Навіть за обставин малочисельного перебування людей на вулиці, Бог посилає можливість дізнаватися про життя в селі з перших вуст. В приміщенні офісу ТОВ «Зоря» нас зустрічають відчинені двері, а в кімнатах відчуваємо присутність «живого духу»! Обидві жінки, пані Інна та Світлана, які є відповідальними працівницями ТОВ «Зоря», яке обробляє 400 гектарів розпайованої землі, не тільки люб’язно спілкуються, а й переймаються майбутнім села. В ТОВ «Зоря» поля засіваються кількома рослинними культурами, є сучасна техніка, тож господарство надійно тримається на 9 людях.
Відвідуємо меморіяльну місцину села. Над дорогою встановлені атрибути поваги живих леньківців склавшим голову односельцям під час Другої світової. До речі наразі на Новгород-Сіверщині в жодному з населених пунктів нема нічого оновленого щодо монументального вшанування загиблих учасників війни 1939-45 років. Найчастіше доживає поруйноване з виглядом далеким до естетичного спокою. Ось і в Ленькові бетонні споруди виглядають важкувато, як для ХХІ століття.
Церкви в селі нема, хоча на сторінках писаної історії знаходяться згадки про Богородицький храм, який вважають загиблим в ході протистояння 1604 року між Лжедмитрієм та Московією, а також і про Михайлівський храм, у якому, за словами легенд і зберігалась знаменита Леньківська ікона Божої Матері, названа в народі «Спасителькою потопаючих». На жаль, сьогодні важко знайти того, хто повідає змістовний життєпис населеного пункту, який зустрічається на сторінках видань від 17-18 ст., з прив’язкою до легенд та цікавих історій. Як от про початки поселення, яке відродилось в 17 ст. після вище згаданих руйнівних військових подій вже на новому місці.Тобто там, де зараз. А до того, начебто, Леньків займав ту місцину на правому березі р.Роми, де тепер існує Киселівка!? Тим не менш, навіть «новий» Леньків набув значення і як козацьке село, і за «ратушею» був, і пригрівав на своєму просторі старі дворянські роди. Знали тут Лобісевичей, володіння Михайла Маркевича тощо.
Кілька років тому шанована місцева дослідниця старожитностей Антоніна Лагута відновила родиннi зв’язки кількох дворянських прiзвищ. Тож і знайшлось місце на цій доріжці до увічнення і Михайлові Маркевичу – молодшому братові відомого українського гуманітарія, дослідника, письменника, етнографа – Миколи Маркевича. Отож кілька заміток на історичну тему про околиці Ленькова дійшло до нас, дякуючи зібранню до логічного ряду пані Антоніною і про село, куди ми здійснили свій велосипедний рейд. (див. Антоніна Лагута, газ. «Деснянка», 15.03.2011 р)
В той же час про події навколо чудотворної ікони в Ленькові на початку 20 ст. повідав протоієрей О.Єфимов, про що ми дізнаємося в дослідженні М.Блакитного в ж-лі «Сіверянський літопис», 2015 рік.
Мабуть вже років 10 у Ленькові закрито навчальний заклад, який від початку 1960-х років знаходився в типовому для тієї пори приміщенні, яких було побудовано на Новгород-Сіверщині кілька. Тепер за адресою – вулиця Садова, 1 залишки закладу завершують історію освіти в Ленькові. (див. Б.Домоцький Знищений храм знань у с.Ленькові біля Новгорода-Сіверського https://bereg.online/)
Оскільки школа знищена, то жодних натяків на системне зберігання артефактів щодо історії села ми не знаходимо. Можливо,в шкільному краєзнавчому куточку щось було чи в музейній кімнаті? У всякому разі, коли на цій землі – в Ленькові та Мамекіні директорами шкіл працювали Сиродой Яків Гаврилович та його син Сергій Якович, учнівському краєзнавству увагу надавалось. Та тепер хіба що випадкові знавці історії села можуть виявитися останніми хранителями того, що було пережито. Як от наша співрозмовниця Надія Андріївна Цурган. Жінка прожила важке життя та й наразі «не солодко» їй, бо доглядає за своїм чоловіком, якого вдарив інсульт кілька років тому. Життя важке – не для слівця, а від року народження 1946, коли Голод добряче бив не тільки по спорожнілих шлунках новгород-сіверців, а й по свідомості мaтерів, яким приходилось дивитися в очі голодних дітей. Тож 74-річна жителька Ленькова не без важкості споминів відає цікаві історії про село та людей. Сама пізнала нелегкий хліб доярки, свинарки та телятниці. Тепер найчастіше у вільну від домашніх турбот хвильку виходить погрітися на лавці за воротами оселі. Почитати «Правий Берег Десни» та побалакати з гостями, які, бува, як і автор сих рядків, можуть заглянути до забутих Богом сіл Новгород-Сіверщини.
Походили селом
Словом, походили селом, трішки поспілкувались з творцями вже сьогоднішньої історії Ленькова – тими, кого щодня автобусом везуть на здобування знань до сусіднього Смяча, з тими, хто адекватно оцінює з висоти пережитих 70-80 років життєпис свого села, тими, які після безмізкової руйнації сільськогосподарських колективів продовжують тримати практику обробки навколишніх ланів з приватизованими паями. А ще, дізнались, що селу Ленькову, як і кожному з 80 з гаком населених пунктів Новгород-Сіверщини не вельми приходиться жити в умовах тих сучасних викликів, до яких «гарадскім» набагато простіше. В той же час, юні та молоді громадяни наддеснянського Ленькова, як та 10-річна Сашка Родіна чи 30-річний Сергій вірять в те, що з часом має все стабілізуватися та змінитися на краще. Тож на оптимістичній ноті і відправляємось на околицю села, де продовжимо маршрут до Мамекина! (далі буде)
Поділився враженнями Борис Домоцький, м.Новгород-Сіверський
Обговорення матеріалу