40 років минає, як авторові сих рядків разом із однокурсниками історичного факультету Чернігівського державного педагогічного інституту ім.Т.Г.Шевченка 1979-84 років навчання випала доля стати учасником археологічної експедиції. Називалась вона «Новгород-Сіверською». І тривала впродовж 1979-1984 років. На ту пору навряд чи хто міг передбачити, якого непересічного значення вона набуде для маленького українського міста на Десні. В усякому разі, жодна з попередніх, як і наступних подій – не змогла «змагатися» з підсумками експедиції щодо впливу на подальше життя літописного Новгорода-Сіверського.
Допомогти відсвяткувати уродини
Експедицію в 1980 році, після її старту попереднього літа, очолив 41- річний вчений з Москви Андрій Васильович Куза. Поважний дослідник мав на ту пору не аби який досвід організації археологічних експедицій. Він пройшов серйозним шляхом вивчення Великого Новгорода, Любеча, археологічних пам’яток Київщини, археологічного спадку Білорусі та тривалих досліджень минулого стародавнього Іраку.
Студентську практику під опіку взяв Володимир Петрович Коваленко. 26-річний археолог із Чернігова, не переймаючись молодим віком, вже встиг знайти повагу серед спільноти інтелектуалів власними науковими доробками. Тож Новгород-Сіверський простір обидва достойники відкривали разом із нами – студентством із Чернігова в образі найрідніших людей, а то й справді батьків для юних підлеглих. А кожен удар студентської лопати в прадавні породи старовинного «городка» на правому березі Десни сповіщав місцевому люду, який на ту пору нічого подібного не бачив, про шляхетну мету археологів – допомогти княжому «граду» «вирвати» святкування свого заслуженого поважного віку! Саме так – допомогти, оскільки «височенному» партійному начальству в столицях потрібні були 100%(!) висновки за підписом А.В.Кузи про «гарантовані 1000 років», які прожила колишня столиця одного з князівств славетної Руси! Тому, що тільки за умов беззаперечних доказів «серйозні» люди в Москві змогли б погодитись на «ходатайства» партійних структур Київа щодо ідеологічно-фінансового «так» на відзначення «уродин» маленького містечка на півночі України.
Новгорода-Сіверського Москва потребувала завжди
Інша справа, що й «хрест» поставити на бажаннях української сторони «відсвяткувати» в Москві не наважувались. І на таке була причина. А її джерела ховались, як бувало в СРСР, в ідеологічній «ціні» колишнього центру князівства.
Справді, адже 200 років Новгород-Сіверський значився надійною для московитів«скрепою», коли йшлось про фальшиву слов’янську ідентифікацію Московії з Руссю. Мовляв, і ми – московити є такими ж слов’янами. А Русь – то початки теперішньої Росії! Ось так.
І на першому плані у цій «філософії» надійним гарантом було «Слово о полку Ігоревім». Ще б пак, адже воно, народившись у Новгороді-Сіверському стало трендовим, коли йшлось про рівень обізнаності населення СРСР про історію часів Русі. І жоден iз інших творів не міг «дотягнутися». Словом, внаслідок таких обставин московитська ідеологічна охорона міцно трималась за «Слово…», як найнадійніший варіант історичної розповіді про своє минуле.
Інше діло, що партійним цензорам Москви не подобалась одна невеличка «проблема». Та, яка народилась внаслідок різниці між часом появи на географічній карті «Москви» та периферійного Новгорода-Сіверського. «Добивав» парадокс, за яким 15-тисячний Новгород-Сіверський виборює право святкувати 1000 років, а багатомільйонна «білокам’яна» буде здатною на таке дійство аж в 2147-му! Хіба не проблема? Та совецька пропаганда, володіючи запасом випробуваної для таких ситуацій зброї, знайшла вихід iз оказії. Тож задля унеможливлення всіляких наслідків московити набагато раніше пішли на випередження, влаштувавши в 1975 році пристойне святкування 1000 років «свого» Трубчевська! Мало того, на Новгород-Сіверському напрямку ідеологи «рускава міра» розпочали компанію зi запровадження «концепції» так званого «міждержавного міста» з «общєй культурой, історієй, судьбамі людей» тощо. Щоб, як кажуть «і нашим, і вашим…». Так і жили до 2014 року.
Про що розповів «Щоденник студенської археологічної практики 1980 року»?
Варто зазначити, що цю історію, призабуту навіть дослідниками Новгород-Сіверського краю, я пригадав, натрапивши в домашньому кабінеті серед архівного зібрання на «Щоденник учасника археологічної практики – студента історичного факультету ЧДПІ ім.Шевченка 1980 року» та на інші джерела, щiльно пов’язані з життям та діяльністю В.П.Коваленкa, А.В.Кузи та О.В.Григорьєва.
Пожовклі сторінки шкільного зошита, більшість з яких занoтовувалась думками щовечора в наметі археологічного табору на закаті чергової робочої днини. Описані події наразі вже називаються історією. А по справжньому – вони є архівним скарбом, бо правдиво засвідчують про події великої теми «ВСТАНОВЛЕННЯ ДАТИ НАРОДЖЕННЯ Новгорода-Сіверського»!
І дарма, що для пересічної публіки подібний меседж звучить банально. Бо змінився не тільки час, а й люди, які вже давненько з інших позицій оцінюють події, мають протилежні судження, по-іншому ставляться до історичних досліджень та навіть до особистого внеску науковців минулого у вивчення Новгород-Сіверських старожитностей. Навіть до тих, кого нема поруч сьогодні, але без праці яких ніякого 1000-ліття й бути не могло!
На жаль справою досить вузького кола ентузіастів чи романтиків, окрім фахових дослідників, залишається й практична археологія. В іншому вимірі, який зробив «не модними» студії над підручниками чи очікування на канікули заради омріяного дотику до шматочка кераміки, прясельця чи уламка скляного жіночого давньоруського браслетика, піднятого з-під леза лопати давно живе і покоління юних.
Але в 70-ті – на поч. 80-х років ХХ ст. ми ще з задоволенням по кілька тижнів влітку «жертвували» на «заглиблення» подалі від того, що бачили і чим жили «на поверхні». І не тільки заради омріяного відчуття минулих епох. Ми поспішали в лоно «археологічної практики», яка на Чернігівському істфаці завжди міцно «обставлялась» низкою «ритуалів» студентів різних років під орудою Володимира Петровича Коваленка та Елеонори Вікторівни Яковенко («мами – Нори»), як «на волю»!!!
І сей тренд допомагав нашому поколінню знаходити віддушину від того, що тиснуло в духовному оточенні і чого не вистачало. Чесного, душевного, позбавленого лукавства… Бо такий час був…
Історія з-під лопати
І ось минає 40 років, а пам’ять повертає до літніх днів iз великою роботою під керівництвом чудових достойників від наукової еліти одразу на кількох локаціях стародавнього українського Новгорода-Сіверського. Розпочинали, дещо продовжували досліджувати на законсервованому з 1979 року, а деякий простір розвідували для наступних розкопів. На Замковій горі, на дворі ветеринарної школи (вул.М.Чалого), на вул. К.Лібкнехта, де зосереджувались колишні ремісницькі та торговельні райони – кипіла робота. Для нас, юних «спудеїв», які взялись впродовж 5 років «гризти граніт» історичної науки в авдиторіях, цікавою частиною розкопок виявилися роботи на «замку» князівського клану Ольговичів, на який простір ми увійшли літньої днини 1980 року.
Опинились на просторі, який доти ще не зазнав паплюженння бульдозером під керівництвом ідеологів Новгород-Сіверського райкому партії. Се вже пізніше, після закриття експедиції розумники з райкому захочуть до святкування 1000 ліття на свій комуністичний смак переробити простір на Замковій горі, знищуючи культурні шари! Натомість нам і Сонце не вельми заважало копати, оскільки навколо росли дерева, а позитивна енергетика допомагала натхненно просуватись «крізь століття» в глибини Середньовіччя.
Словом, не поспішаючи, шляхетно поводячись з кожним фрагментом знайденого матеріалу в розкопі «Замкової гори», стомлені та «виснажені» під кінець робочої днини, ми не приховували чергової порції адреналіну! І так справді було. Бо саме на розкопі на «Замковій горі» ми вперше мали науково зрозуміти, чому так глибоко (аж до 4 метрів!) знаходились житла, «медуша» та інші приміщення двору князів Новгород-Сіверських Х століття і що собою являли укріплення міста.
«Пахали на всю!» Навіть «городскіє» однолітки, особливо дівчата – не соромлячись досконало оволоділи лопатою! А оскільки руки наші (не дадуть збрехати мої однокурсники, які зараз читають сей матеріал) були міцні, то розкоп, з пристойними розмірами по периметру, з глибини кількох метрів(!) дозволяв «шпурляти» землю на поверхню без її «повернення» на голови, а кожна речова знахідка додавала впевненості.
Табір археологів
Археологічний табір стояв на березі Десни, де за кілька сот метрів розпочинались обійстя селян козацького Команя. Намети, дощані столи з лавками та вогнище, вміло конторольоване черговими «хранителями» – були найважливішими складовими життя молодих археологів, вмотивованих очікуваним винайденням артефактів, які мали встановити поважний вік Новгорода-Сіверського та дарувати право провінційному містечку гучно справити перші 1000 років! Ось так.
Впродовж походу до глибин історичної минувшини до нас додавались науковці та аспіранти гуманітарних закладів Союзу. Саме тоді ми познайомились з відомими в наступні десятиліття науковцями археологічної царини Олександром Моцею, Євгеном Шинаковим… На природі, біля нічного багаття, наші наставники багато розповідали, навчали, ділились досвідом та виховували. А ще ми багато співали під гитару. Особливо багатим був репертуар, який пропонували наші головні студентські акомпоніатори – Люда Онищенко та Григорій Олешко. Мили та чистили знахідки, ідентифікували та належно оформлювали. І тільки десь за пару годин до світанку табір намагався відійти до сну.
Порятунок для міста
Археологічна експедиція, яка тривала 5 років, дозволяла Новгороду-Сіверському сподіватися на очікувані зміни, яких кілька десятиліть Новгороду-Сіверському не вистачало. А значить «городок» дуже страждав. Перш за все – від нездоланної депресії, коли нестача «кисню» проявлялась у млявості та безперспективності соціально-економічного розвитку. Але найтрагічніше виглядала суперечка між існуючими реаліями занепаду та історичною креативністю простору Новгорода-Сіверського, яку несправедливо було принижено та розтягнуто в часі від 40-х років ХХ століття. За якою, могутня історія Новгорода-Сіверського навіть своїм зовнішнім виглядом пам’яток «вбивала наповал» будь-кого! Неначе пороблено було.
Обдерті Торгові ряди, поруйнована Брама, занедбаний Спасо-Преображенський монастир, руйнація всіх без виключення пам’яток… А те, що сей історичний потенціал містечка ще якось тримався на ту пору – була заслуга невеличкого інтелектуального «лоббі» від громадськості. І.Коломієць, Г. Кедун, Л.Хоткевич, В. Волков, Л.Шелест, Л.Синайський, Є.Варда, С.Санжара. В межах існуючих можливостей подвижникам іноді таки вдавалось «тиснути» на владні структури публікаціями в місцевій пресі щодо збереження історичного надбання в місті. Внаслідок дій авторитетних містян інформація попадала «у вуха» офіційних совецьких гуманітаріїв на кшталт академіка Д. Лихачова та першого за рангом кремлівського історика Б.Рибакова. І це стало серйозним аргументом щодо низки змін в житті Новгорода-Сіверського. Тим більше, що про УКРАЇНСЬКИЙ чинник в історії тоді всі мовчали, а інше – те, що дозволялось, генерувалось з Москви. Отже, єдиний широко відомий ще зі школи твір «Слово о полку Ігоревім» ставав зручним джерелом зміцнення ідеологічного тренду походження Росії від Русі в момент, коли в СРСР набирала обертів названа тема. І вже восени 1975 року до Новгорода-Сіверського прибула московська частина «Всесоюзної наукової конференції АН СРСР, АН УРСР, БРСР…». Звичайно, для солідності та «равноправія» її було «розбавлено» гуманітаріями Київа та Минська. Відзначалось 175-річчя першого друкованого видання «Слова о полку Ігоревім».
У Новгороді-Сіверському на місці майбутнього відкриття стели на честь походу князя Ігоря на половців 1185 року відбувся мітинг. А місцеві партійні структури озвучили прохання до Київа про спорудження пам’ятника в пам’ять походу князя Ігоря в 1185 році.
«Остання» крапка Олександра Григорьєва
По закінченню офіційного терміну археологічної практики чимало студентів залишалися працювати до завершення сезону. Мало того, спокусивши «хлібу» розкопок, чимало моїх друзів в наступні роки пригортались до археологічної родини істфаку, яка працювала в різних куточках Чернігівщини.
На жаль, навесні 1984 року якось в авдиторії вишу ми почули сумну звістку про смерть нашого дорогого керівника експедиції Андрія Васильовича Кузи, який в розквіті Божого таланту, не доживши до свого 45 річчя, пішов в інші світи. І тоді останню крапку на підтвердження ідеї можливого відзначення наприкінці 80-х років ХХ століття 1000-літнього ювілею Новгорода-Сіверського мав поставити легендарний учень Андрія Кузи та надійний наш старший товариш та керівник Горбівського археологічного загону в Новгород-Сіверській експедиції Олександр Вадимович Григорьєв (1959-2018).
До таких висновків, співставляючи події та обгрунтування з теми, яку ми визначили для спомину від 1980 року, навертаємося, коли читаємо рядки наукової праці Олександра Григорьєва, що опублікована в збірці 2014 року до роковин смерті А.В.Кузи. Саме там в дослідженні «Раскоп Х на городищі «Замок» м.Новгорода-Сіверського» Олександр Григорьєв пише (далі мовою оригіналу): «Раскоп Х являлся последним из иссследованных российско-украинской експедицией под руководством Андрея Васильевича на городище «Замок» г. Новгород-Северский. В 1984 году, сразу после кончины А.В.Кузы Новгород-Сиверская экспедиция была официально расформирована. Однако работы были продолжены под руководством автора (чит.Григорьева О.В) В целях доследования объектов к северу и востоку от раскопа была сделана прирезка. Общая площадь раскопа составила 57м2. Основним итогом раскопа Х можно считать подтверждение и уточнение хронологии существования города и, прежде всего, его детинца.»
А далі – святкуйте!
А далі – настав час для бюрократичних кроків партійної номенклатури району. Головне зроблено, а отже й дорога «входження в кабінети Київа» виявилась надійно забезпеченою якісними матеріалами археологічної науки впродовж 5 років роботи Новгород-Сіверської археологічної експедиції! І Москва «давала «добро». А так, ще коли в «культурному шарі» працьовитими рученятами студентів, аспірантів та навіть поважних вчених перебиралися кісточки, кераміка чи інші артефакти епохи Русі, комуністичне начальство активізувало всілякі «бюро» та «пленуми»в прагненнях заполучити все з того, про що навіть 5 років тому й мріяти було годі.
Й ось у жовтні 1981 року бюро Новгород-Сіверського РК КПУ разом із райвиконкомом вже видають постанову про спорудження пам’ятних знаків на честь 1000-річчя Новгорода-Сіверського та 800-річчя походу князя Ігоря. Інша справа, що гроші на пам’ятний знак, на значки, буклети чи літературу про місто, як завжди, треба просити в області. Але, то справа «технічна», яку бюрократія на місцях була навчена долати з честю. Разом iз тим, кажуть що й у наші дні серед частини публіки, яка пам’ятає події, знаходиться місце чуткам. Мовляв спочатку було «засвічено» іншу дату відзначення «міленіуму» в Новгороді–Сіверському. 1985 рік, чомусь, значно краще підходив тодішнім райкомівським очільникам! Так се було, чи не так – історія не деталізує процес. Натомість у вересні 1989 року невеличкий районний центр на березі Десни таки відсвяткував свої уродини. Що не кажіть, а 1000 років таки поважний ювілейчик, як для дня народження!
Борис Домоцький, учасник Новгород-Сіверської археологічної експедиції 1980 року
Обговорення матеріалу