30 років від навчання в інституті й до педагогічних ужинків у школі дозволяють второпати, що за продовження родової династії з 750 річним стажем на ниві сіяння зерен розуму, добра та вічності одного разу прилучився недаремно. І на мій погляд вдало. Тому, що, по-перше, залишився задоволеним полишеним спадком – своїми випускниками, а по-друге, що маю можливість слухати в телефоні чи на сторінках соціяльних мереж читати добрі та теплі слова подяки за зроблене для тих, кого навчав. Ось з цим і живу. А прожите з дитячою громадою на тисячах шкільних уроків та всіляких заходах вважаю дорогою з правильним напрямком та добрим майданчиком реалізації свого особистого «ЕГО»!
У всякому разі, доброго, теплого та світлого за час, який присвятив школі, було не менше 90%! А тому й згадувати за будь-якої погоди за вікном пережите в практичній педагогіці – приємно! Як і пишатися, що мав честь конкретними справами продовжувати найпотужнішу педагогічну династію Новгород-Сіверщини в епоху новітньої УКРАЇНСЬКОЇ історії.
Разом із дружиною Валерією, сином Денисом, невісткою Катериною, які й сьогодні в своїх вчительських професіях ведуть дорогою до Світла юне покоління українців, з приємними відчуттями внутрішнього задоволення – зустрічаємо чергову педагогічну осінь, на старті якої вітають вчителів. Хоча, здається, своїх наставників, що посіяли якісне збіжжя, вітати не гріх якомога частіше. Іноді, просто подякувати за зроблену справу, а бува – щоб не було запізно…
Отож і я хочу вітати свою рідну матусю – 92 річну старійшину нашої великої династії – високого фаху мовника Уляну Домоцьку, яка віддала роботі в школі 45 років! А слідом – дружину Валерію, сина Дениса, невістку Катерину, сестру Антоніну, 82 річну тітку Ольгу, колишню викладачку бібліографії в Караганді, сестреницю Інну Рябову, докторку хімії … А ще – чималенький перелік двоюрідних, троюрідних по всій Україні та в закордонні, які з ручкою та зошитами, зі студентами чи учнівською юнню продовжують справу фундатора династії – вченого Глухівського вчительського інституту Дениса Іваненка (1890-1938).
Схиляю голову перед відійшовшими в інші світи моїх вчителів. Завжди пам’ятаю педагогів, які від першого класу і до випуску зі стін Чернігівського державного педагогічного інституту ім.Шевченка «ліпили» з мене УКРАЇНЦЯ, ВЧИТЕЛЯ, ЛЮДИНУ. Дякую, рідні! Ви змогли, а так і не даремно працювали з «матеріялом». Вийшло! Як і все вдалось за 10 років очільництва Биринської середньої школи на Новгород-Сіверщинів 1985-1995 роках чи під час викладання історії та географії в Новгород-Сіверській ЗОШ №2. Добрі, талановиті та віддані справі колеги завжди були поруч. Словом, Бог дав здійснити на обраній з дитинства стезі все, щоб знайти себе в країні ВЧИТЕЛЬСТВА, а навчання української юні вважати неперевершеною справою. Тією діяльністю, яка відкрила можливість переходу до журналістики, в лоні якої творчо живу 10 років, продовжуючи педагогічну тему в розповідях про своїх вчителів, колег по школі, друзів та однодумців.
І на завершення ще про одне – геть важливе для оціночних суджень про покоління ровесників та пережите. Про незабутнє – свій випуск з альма матір 1984 року. А конкретно – про історичний факультет ЧДПІ ім. Т.Шевченка. Пишаюсь! Якістю набутих знань, факультетськими викладачами, шановною СОТНЕЮ спудейства-істфаківців та зробленим вибором кожного з випуску на користь ШКОЛИ! В усякому разі до 90% нашої громади, які вступили 1979 року до авдиторій прекрасного вишу, після отримання дипломів увійшли до класних кімнат шкіл Чернігівщини та України!
Зі святом ВЧИТЕЛЬСТВА, дорогі друзі!
Борис Домоцький, м.Новгород-Сіверський, вчитель та журналіст
Обговорення матеріалу