30 грудня 2005 року в містечку Остер, полишивши нині сущим могутній скарб, який в сотнях тисяч книжок зберігається на полицях бібліотек України, помер український художник-графік та ілюстратор Василь Андрійович Євдокименко (1925-2005р.р.).
На сторінці «Вікіпедії» серед інформації про м.Остер Чернігівської області, серед імен, поданих у «Персоналіях», знаходимо коротеньке повідомлення про Василя Андрійовича Євдокименка – «українського художника-ілюстратора», який «працював у багатьох українських видавництвах художньої літератури». А ще – окрема сторінка, присвячена художнику.
А тим часом чоловік, який народився в селі Горбові на Новгород-Сіверщині в 1925 році і, який став чи не найплодовитішим, як за кількостю українських літераторів, чиї книжки ілюстрував впродовж життя, залишається без жодних почестей на батьківщині. І дарма, що дослідник історії з Остерщини Петро Лавренчук називає в спадку покійного Майстра до «300 ілюстрованих ним книг та десятки художніх полотен» https://proza.ru/, в Новгород-Сіверщині про земляка знають хіба що працівники музею та кілька людей в рідному селі.
Натомість, в збірці «Пам`ятні літературні дати 2020 року» від Міністерства культури України та Національної бібліотеки для дітей, 21 липня 2020 року нагадує про «95 річчя від дня народження Василя Андрійовича Євдокименка, українського художника-ілюстратора».
Варто пам’ятати
На жаль, в селі Горбові на Новгород-Сіверщині, де народився неперевершений ілюстратор книжок, вже півтора десятиліття нема того осередка збереження історико-культурної спадщини та просвітництва, яким 50 років був Музей Горбівської сільської ради. І який в своїх фондах зберігав змістовні матеріали, документи, світлини та речові артефакти про три населені пункти: Горбів, Юхнів та Путивськ! Допоки одного дня творіння рук та розуму шкільної родини не знищило невігластво та яничарство! Після закриття школи музей зруйнували працівники Новгород-Сіверського районного відділу освіти!
Втрата музею боляче вдарила й по пам’яті шановного земляка, оскільки на полицях, вітринах та стендах, серед джерел iз минувшини Подесення, знаходились матеріали про життя та діяльність художника, які впродовж 60-70-х років пан Василь особисто чи через сестру Віру Андріївну Ковальову, яка працювала вчителькою Гірківської та Горбівської шкіл, передавав до шкільного музею. Фотографії, ілюстрації, особисті речі тощо.
З часів дитинства та юності, які юнак провів у селі на березі Десни до призову на війну, залишилось кілька його ровесників та дві будівлі колишньої Горбівської 7-річної школи. Тож цікавою історією з життя покійного ровесника з Горбова, стала розповідь Уляни Домоцької 1928 року народження. Жінка, серед інших фрагментів життєпису творця креативних ілюстрацій, розповіла про випадок, що стався з майбутнім художником та його друзями в школі. «Зустрічали новий 1941 рік. В спортивній залі було встановлено ялинку. Водили хороводи, танцювали, співали пісні. І так сталось, що в один момент старшокласники, серед яких і був Василь Євдокименко, завалили ялинку. Але геть шустрі юнаки після всіх «охів-ахів» вчителів, дуже швидко ситуацію виправили, знайшовши все необхідне. Взагалі Василь був серйозний, активний та красивий юнак. Він в школі малював плакати, що тоді було популярно, всілякі гасла писав до свят. А на перервах міг миттєво намалювати портрет друга чи по пам’яті побачене десь на вулиці. В 1943 році, одразу після вигнання нацистів кілька десятків юнаків 1924-25 років народження з села забрали до війська. Пішов на фронт і Василь. На війні був художником при фронтових газетах. На жаль, не багато його ровесників повернулись додому. Одиниці… В нашому музеї було дуже багато малюнків, дарованих Василем Андрійовичем. А ще були книжки з його ілюстраціями…»
Як митець, Василь Євдокименко, окрім творчого доробку для сотень книжок, газет та іншого штибу видань, цікавий ще й тим, що більшу частину з набутого таланту взяв від пращурів, неперевершеної природи Новгород-Сіверського Полісся та від працьовитого люду на селі. Адже, увійшовши в 40-50 роки ХХ ст. до гурту трендових художників-ілюстраторів, отримавши в 1955 році членство в Спілці художників та «знімаючи лаври» на низці поважних конкурсів під брендом «Мистецтво книжкової графіки», Майстер пензля та олівця так і залишився самоуком та без освіти! Тож на прикладі Василя Андрійовича Євдокименка маємо говорити про випадок, коли людину, без всіляких дипломів, внаслідок щедрих дарувань природи та невтомної праці, можна назвати ще й «самородком»!
Переживши війну та складнощі 40-50-х, Василь Євдокименко справді так і не подбав «про дипломи»! Він віддано працював, залишаючи в пам’ять для нащадків особисту солдатську участь в Другій світовій війні та тисячі ілюстрацій на сторінках творів найзнаніших українських літераторів. Про що й засвідчує «Вікіпедія», яка називає О.Довженка, А.Тесленка, А.Головка, С.Васильченка, М.Коцюбинського, М.Вовчка, Б.Грінченка, Я.Щоголева, П.Куценка, О.Олеся, Д.Ткача, В.Нестайка, О.Донченка, В.Шкляра, П.Тичини, П.Грабовського, П.Мирного, Г.Храпача, А.Дрофана, Белих, Пантєлєєва…
Прикро, але інформацією про Василя Євдокименка, лавреата премії М.М.Коцюбинського, який полишив на землі такий великий духовний спадок, володіють лишень одиниці. Кілька робіт юності та воєнної пори зберігаються в Новгород-Сіверському музеї-заповіднику «Слово о полку Ігоревім», який минулого року влаштував невеличку виставку з робіт ювіляра. Але, як для рівня Майстра – то є маленькою дрібницею, що не сприяє усвідомленню образу та значення поважного земляка в історії краю. Як кажуть, вкотре маємо справу з традиційним випадком, коли відповідальним особам не вистачає волі, хоча минуло 15 років по смерті. Відсутнє бажання для увічнення пам’яті митця в назві вулиць, встановленні меморіяльних таблиць, заснуванні премії, започаткуванні конкурсів для учнівської молоді тощо. Отож і важко нам, бо ми такі нiкудишні.
P/S
Окрема подяка небайдужим творчим людям Остерщини за пам’ять про славного сина землі Новгород-Сіверської Василя Євдокименка.
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу