Сьогодні він іменинник. І таку постать варто згадати. За добре ім’я та за слід, який він полишив на Землі. Ще б пак, Миколу Кібальчича (1853-1881) можна славити без втоми, як і захоплюватися життям цього вітчизняного самородка. Швидким, світлим та жертовним.
До цієї непересічної особистості ХІХ століття у нас особлива повага та любов. Адже йдеться про земляка. Тому ми писали про геніяльного достойника з містечка Коропа, що на Чернігівщині (https://bereg.online/).
Що й говорити, без Миколи Кібальчича навіть за часів совка в контексті на той час пануючої ідеології, не могли тлумачити історію без згадування обдарованого випускника Новгород-Сіверської гімназії! Тож і пам’ятник українцеві в центрі Коропа, який поклав на вівтар свободи життя, щоб відправити на той світ імператора Московії Олександра ІІ в 1881 році, зайвий раз підтверджує силу духу свобідного прадавнього народу.
Інша річ, що вже в наш час, ми чомусь сором’язливо обходимо рішучий геройський чин сміливого коропця. Більше посилаємось на його наукові здібності, ерудицію, внесок у справу креативних винаходів людства тощо. Натомість вшановувати Миколу Кібальчича головним модератором вироку володарю держави, яка тримала впродовж багатьох століть Україну в ярмі – зась! Тож чи не час попрощатися ще з одним «комплексом хуторянства» та сміливо заявити про талановитого «терориста», здійснившого героїчний вчинок 119 років тому?
P/S
В 1974 році на подвір’ї Новгород-Сіверської школи-інтернату ім.К.Ушинського очікувалось (?) встановлення погруддя двох поважни х випускників, які уславили заклад. Йшлось про Костянтина Ушинського та Миколу Кібальчича. В усякому разі, був такий намір. А значить його публічне озвучування навіть від директора школи Михайла Зеленського (г-та «Радянське Полісся» за 17.07.73) не могло бути не схвалене місцевими владними діячами.
Про всілякі ідеологічні заморочки навколо ідеї директора школи-інтернату автору сих рядків розповідав більше 30 років тому мій вчитель та друг Віталій Зеленський, син згаданого керівника школи. Саме пан Віталій і пролив світло стосовно причини відсутності пам’ятника знаменитому коропцю на подвір’ї бувшої гімназії. Мовляв, саме тема «терористичного акту Миколи Кібальчича, яка, на думку районних ідеологів, могла б кожному гостю на шкільному подвір’ї нагадувати перш за все про замах на «керівника держави»(!) і зашкодила втіленню в життя креативної ідеї батька».
Ось такі історії, бува, з’являються в споминах чи легендах про Великих Українців у день їхніх уродин. А тим більше, коли йдеться про земляків – випускників найповажнішої в ХІХ-поч.ХХ ст. в імперії Новгород-Сіверської чоловічої гімназії! Пам’ятаймо про таке, адже ми – УКРАЇНЦІ!
Борис Домоцький, випускник Новгород-Сіверської школи-інтернату.ім К.Ушинського 1979р.
Обговорення матеріалу