В цьому невеличкому населеному пункті Новгород-Сіверщини ще в 1980-х роках проживало до 40 людей. Хоча вже тоді було зрозуміло, що історія ісового хутірця завершується. Відходили люди, серед яких були ровесники трагічних подій у Ново-Спаську 10 березня 1943 року. І не тільки ровесники. Бо коли совіцько-партійні структури Новгород-Сіверщини наважилися в 1985 році відкрити в Зеленому Гаю (а саме так втретє(!), після другої назви – Боєць, нарікли поселення, на мітингу, з приводу події, ще були присутніми як свідок спалення 168 цивільних заручників жорстоких угорських виродків Андрій Синявський, так і місцеві селянки, котрих, напередодні великого звірства, батьки відправили до родичів в сусідню Орлівку.
То що ж відбулося в селі?
За тиждень до жорстокої трагедії на лісо-польовому просторі, який близько прилягав до шляху з Новгорода-Сіверського на Чернігів, прибув так званий «аеродромний» загін партизанського з’єднання О.Федорова. А кількадесят совіцьких партизанів розташувалися «на постой» для підготовки злітно-посадкової смуги для прийняття рейсів «Дугласів» з московії, в невеличкому Ново–Спаську. На ту пору, коли чоловіки пішли на війну, в селі полишилися жінки, діти та літні люди.
З появою в населеному пункті тих, кого називатимуть партизанами, долю села було вирішено. А так, існувати цьому тихенькому та затишному закутку Новгород-Сіверського Полісся від 3 березня залишався тиждень.
Зброя, харчі та інший крам для партизанських потреб, на думку керівництва з’єднання на чолі з О.Федоровим, вартував того, щоб, у випадку форсмажорних обставин, пожертвyвати населенням невеличкого села. Бо інакше, хіба можна було людям, які взяли зброю, так відкрито та цинічно прислуговуватися гостинністю новоспасців, щоб поставити більше півтораста селян в стан заручників?
У всякому разі, партизанський рух совіцької імперії, після нападу нацистів на СРСР, формувався щодо поваги до людської гідности населення на окупованих територіях без жодних сентиментів, жалості чи ще якихось застережень щодо захисту цивільного українського населення. Все було в межах принципів, оголошених Сталіним та його посіпаками в площині роздмухування війни в тилу ворога. І про населення ніхто ніколи не переймався.
Отож, впродовж кількох днів партизани з відповідно організованим відпочинком, який вони вміли організовувати, розвантажили кілька тон важливого краму «с бальшой зємлі» та стали готуватися до переходу на десятках кінських упряжей в напрямку Гути–Студенецької на Сновщині. Саме туди їм було наказано доставити вантаж. До речі, казали люди в Орлівці, яка недалеко від хутора, що дізнавшись про партизанську «операцію» за справу знищення взялися УГОРСЬКІ карателі, якими на ту пору було вщерть заповнено північ Чернігово-Сіверщини.
Український провідний дослідник злочинів угорців під час Другої світової на теренах Чернігівщини Віктор Моренець, в книзі «Чернігівський процес.-Ніжин: Вид.ПП.Лисенко., 2014.-256с.» на архівному матеріялі судового процесу над злочинцями–мадярами, наводить чимало прикладів злочинних дій представників цієї нації на півночі Чернігівщини та Сумщини саме навесні та початках літа 1943 року.
Отож, після того, як партизани покинули населений пункт, з невеличким запізненням в межі Орлівської сільради прибув потужний УГОРСЬКИЙ КАРАЛЬНИЙ ЗАГІН. Адже на ту пору їхніх військ, на додачу німцям, було предостатньо як у Новгороді-Сіверському, так і в окрузі, про що повідали безпосередньо військові злочинці-угорці на процесі, про який повідав В.Моренець. І тепер ми добре знаємо, що в березні-червні 1943 року саме мадяри провели кілька каральних операцій на півночі Чернігівщини та на Сумщині. От як наводить слова угорця Захара Шандора Іштвана на судовому процесі. «У березні 1943 року, коли штаб Східної групи угорських військ перебував у Новгороді-Сіверському, туди на літаку прибув фельдмаршал фон Клюге і зажадав вжити енергійних заходів для захисту німецьких інтересів на окупованих територіях. Вимоги фельдмаршала фон Клюге лягли в основу розроблення штабом УГОРСЬКИХ військ великих операцій проти партизанів і мирного населення в значній частині півночі України і півдня Білорусі»(стр.167)
Жителі Ново-Спаська (Зелений Гай) були зігнані до двох сільськогосподарських будівель та спочатку розстріляні кулеметним вогнем карателів. Після чого послідовало спалення. І, як у випадку з трагедією в Корюківці, знищення УГОРЦЯМИ 168 мешканців невеличкого населеного пункту Новгород-Сіверщини, достойного озвучення на рівні тодішнього союзу не отримало!? Натомість, разом зі скорботою по невинно убієнних українцях, в народі, допоки існувало маленьке село, люди з ненавистю нарікали на підступність партизанів, які не могли не передбачити, до яких акцій мають вдатися вороги, якими на той момент була переповнена Новгород-Сіверщина для відповідних заходів. І тому, жодних намірів, аж до доби перебудови М.Горбачова, в площині створення меморіялу жертвам УГОРСЬКОЇ каральної розправи над жителями хутора не велося. Бо табу стосувалося як злочинних дій УГОРЦІВ під час війни на окупованих територіях, так і СОВІЦЬКИХ ПАРТИЗАНІВ, які в історії СРСР мали залишатися «народними месниками з чистою совістю».
І тільки в час відзначення 40-х роковин перемоги над Німеччиною, в Зеленому Гаю було споруджено скромний меморіял на честь жертв трагедії 10 березня 1943 року.
Сьогодні вже нема населеного пункту Зеленого Гаю (Ново-Спаський, Боєць), який за рішенням від 15 вересня 2009 року Чернігівської обласної ради було знято з обліку, як нежилий.
Автор Борис Домоцький
Обговорення матеріалу