(маленький роздум про будні Новгород-Сіверської музичної школи)
Звуки музики в нас
Поселилися змалку,
І звучать повсякчас
До самого останку
(Г.Грищенко, «Музика»)
За кілька днів до війни ми спілкувалися з директоркою Новгород-Сіверської музичної школи. В контексті розвитку культури в місті обговорювали різні теми. Як у широкому сенсі, так і в окремих сегментів стану цього явища в нашому закутку. Звичайно, що головним стрижнем розмови були діти, заради яких дорослі будують підгрунтя майбутнього та навчання нашої юні музиці. Начебто – все просто та приземлено.
Призначення молодої фахівчині Олени Бондар на посаду директорки Новгород-Сіверської музичної школи імпонує! І для позитива в автора сих рядків є кілька причин. По-перше, не забув, як сам у 23-річному віці наказом управління освіти в Чернігівській області був призначений директором середньої школи. А по-друге, на цьому ж підгрунті, в свідомості принципово не зраджую власному постулату, за яким – лише молода генерація має рухати процесом змін у всіх царинах життя! Зрозуміло, що йдеться не про загал, а про ту частину молодого покоління, яку в майбутньому називатимуть елітою суспільства. Яка озброєна системою знань, має креативні пропозиції та в дії засвідчує здібності. Словом, вважаю призначення на управлінську посаду 33-річної Олени Бондар правильним кроком управлінських структур.
Забігаючи вперед зазначу, що продовження розмови з пані Оленою відбулась за 5 місяців з причин, породжених московитсько-українською війною і проходила в спорожнілій від дитячих голосів музичній школі. Але ми увійшли до просторої, відремонтованої ще до війни, актової зали, де молода очільниця вже встигла додати своїх енергійних починань, а так і показала невеличкий, але так потрібний дитячим заходам присценок! І тепер вже точно нехай і не вельми розкішної площі кімната, але повноцінна актова зала!
А тим часом, не забуваймо, що останніми десятиліттями ми не часто зупиняємось в думці про Новгород-Сіверщину музичну. Особливо на сторінках, які дихають неповторними історичними подіями, дарованих нам минувшиною, де відкривається життя авторитетних майстрів музичного мистецтва! І, що на правому березі Десни сприятливі умови для розкриття таланту в духовному світі музики чи співу знайшли такі величні постаті, як Симеон (Семен) Пекалицький (17 ст.) – музикант, диригент, композитор та співак. Се він, із Божим талантом – мусив на запит царя московського від’їжджати до столиці, щоб навчати нащадків угро-фiнів багатоголосному співу в церквах. Бо до студій українського професіонала тамтешня публіка не те, що не вміла правильно рота розкривати, а й думати була не здатна. (докладніше на https://bereg.online/)
А ще, в арсеналах історії Подесення маємо Рачинських. Андрій Андрійович – батько з сином Гаврилою Андрійовичем презентують потужний доробок в мистецтві та культурі. Вихідець зі Львівщини, Андрій Рачинський (1724-1794) на Новгород-Сіверській землі, після пройдених шляхів у найвищому товаристві північної столиці імперії знайшов для себе простір над Десною з тією аурою, яка конче потрібна для творіння високого мистецтва. Гідним батька виявився й син Гаврило Рачинський (1777-1843). Чоловік із блискучою освітою, з хистом композитора, скрипаля, гитариста. Впродовж 35 років він подорожував iз музикою в серці та інструментами в руках простором України та Московії. Працював не тільки над написанням різножанрових музичних творів, а й одним iз перших влаштовував концерти для публіки в повітових та губернських містах. «Вікіпедія» справедливо називає поважного новгород-сіверця «відомим скрипалем – виконавцем і композитором», який «у своїх програмах виконував, крім творів західно-європейських композиторів, свої варіації для скрипки на українські, російські і польські народні пісні («За горами, за долами», «Віють вітри, віють буйні», «Среди долины ровныя»). А любов до батьківщини, на якій, як і батько, достойник був упокоєний, висловив у мелодіях чудові фантазії для гітари «На березі Десни». (докладніше на https://bereg.online/)
Пам’ятаймо й гордість України з Новгород-Сіверщини Одарку Фоменко! Дівчину з Мамекина, яка, отримавши освіту в педагогічному вчилищі, в дорослому житті відбулась талановитою співачкою – провідною солісткою зіркового Національного хору ім. Вірьовки! Впродовж десятиліть Заслужена артистка України радувала співвітчизників на Батьківщині та закордонних слухачів чудовим Божественим співом.
А як кілька років тому мешканців Новгорода-Сіверського піснеспівом високого гатунку радував Заслужений артист України – виходець з с.Студинки Володимир Дорош. Музикант, виконавець пісень, композитор.
А що народ Сіверщини в Подесенні співучий та тямущий на мистецтві піснеспіву підказують нам історичні «завулки» з розповідями про минуле. Так і знаємо, що навіть трендовий композитор московії Михайло Глинка мав потребу, як се у них часто бувало, шукати голосистих хлопчаків для імператорського хору в поліській глибинці. Тому й засів на кілька днів для творчого відпочинку в повітовому місті з відповідною потребою в кінці травня 1838 року.
Музична школа справді є своєрідним храмом. Бо, як і все від Бога, вона – не для кожного першого стрічного. Одна справа, що входити під склепіння, де оселилися Музи, дозволено кожній маленькій особистості – разом iз тим залишитися тут вдається не всім, що переступили поріг. Оскільки потребу впевненого руху крізь терни до вершин музичної освіти відчувають тільки окремі хлопчики та дівчатка. Ті, яким Бог подарував вміння та талант і, які за кілька років підуть з класів цього простору в життя. Вийдуть в світ, щоб не тільки «заробляти на хліб», а й за нагоди пробудження в душі особливого поклику – прислужитися знаннями, вміннями та хистом вже на рівні ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА МУЗИКИ. А оскільки будь-яке велике розпочинається з маленького, ми вже сьогодні зобов’язані дбати про виховання юних українців та допомагати розкривати природні можливості юних українців у музичному містецтві.
Новгород-Сіверська музична школа, яка має поважний 65-річний вік, потребує реформацій та змін, котрі, на підгрунті збереження існуючих традицій, зможуть активізувати життя закладу в якісно новому вимірі часу. Змін, які б не дали загаснути вогнику потягу юного покоління до світу музики.
Але наразі війна. І всі ми усвідомлюємо той об’єктивний перехід як державного механізму, так і суспільства в площину особливих умов життя. І все ж, трішки про школу та зміни, які відбулися за кілька кроків до подій 24 лютого 2022 року, коли рашистські війська увірвалися з війною до нашої країни.
«Новгород- Сіверська дитяча музична школа отримала нового керівника у непростий час, – відповідає «Правому Берегу Десни» Юрій Воробей. – Перед колективом школи стоїть дуже важливе завдання – перейти на нові програми навчання. Відповідно до вимог нормативних документів з наступного навчального року учні, які приходять навчатися до музичної школи, мають навчатися на елементарному (базовому) та поглибленому підрівнях. Крім того, перед директором та відділом культури і туризму стоїть завдання поліпшення матеріально-технічної бази закладу, поліпшення умов навчання в будівлі закладу та на його подвір’ї. Також, важливим напрямком є підготовка молодих кадрів для закладу, кадровий добір викладачів. Всі ці амбітні плани та потреби стоять перед новим директором та колективом музичної школи.»
Отож і про матеріяльну складову навчального закладу, і про формування чи оновлення кадрового потенціялу після війни, і про використання резервів успішної конкуренції на обласному рівні з колегами та дитячими колективами – міркували з новопризначеною директоркою, яка прагне до формування спокійного та успішного творчого простору під дахом навчального закладу.
Наразі в школі навчаються 123 учні. Свої знання їм передають 16 вчителів, з яких 3 сумісники. Молода директорка сама є вихованкою закладу. Теплими словами згадує свої роки навчання, коли юною оволодівала грою на домрі. І ось вже 13 років фахові вміння педагогиня дарує учням. Здається, що на стезі викладачки домри та вокалу, пані Олена досягла успіхів. А про здібності, фаховий ресурс та наполегливість свідчать десятки дипломів, грамот, сертифікатів та іншого гатунку відзнак про успішність учнів, яких виховувала в світі музики та й наразі продовжує опікуватися талановита містянка.
«На мій погляд, – каже «Правому Берегу Десни» співрозмовниця, – в своїй професії я знайшла життєву долю. Ступивши на стезю дитячої музичної педагогіки в сусідній Семенівці, де промайнули 10 цікавих років в музичній школі, я не забажала змін у своєму життєвому укладі стосовно роботи. Інша річ, що коло професійних вподобань, за бажання, можно й потрібно перманентно розширювати, доповнювати, модернізувати. Отож мені се вбачалось, як перша потреба – зміцнити освіту, що я робила впродовж років у кількох навчальних закладах. Тому, «збудувавши фундамент» – в Ніжинському училищі культури та мистецтва, я не зупинилась в своїх студіях. Далі в послідовності закінчила рівень «бакалаврата», а з часом здобула «магістерський» ступінь. Та життя не зупиняється, а тому, заради долання нових викликів та опанування можливостей нашого часу, можливо ставитиму ще якісь освітні завдання перед собою. Але, то буде після війни. А наразі для мене відкривається світ реалізації завдань значно відповідальніших, оскільки йдеться про управління учнівським та викладацьким колективом Новгород-Сіверської музичної школи та ще й в такий жорсткий час.»
Потребу посилення в житті громади ролі музичної школи усвідомлює й відділ культури. Його очільник Юрій Воробей якраз і вбачає потребу змін у діяльності дитячого закладу. Адже наші сусіди в громадах, так би мовити «по периметру» адміністративних меж, також не стоять на місці. І ми знаємо, що в останні десятиліття за багатьма напрямками вони встигли підсилитися.
Отож, ми маємо сподіватися, що після Перемоги України над фашистською росією в Великій московитсько-українській війні, наші вікові тренди в музичному мистецтві юних підуть вперед. Бо ж ми не випадково сподіваємося на успіх молодих, творчих, амбіційних та підготовлених менеджерів. Так, в економіці Новгород-Сіверщина справді вже не перше десятиліття виглядає абсолютно знесиленою, внаслідок байдужості владних груп, а значить в цій площині оптимістичних сподівань годі шукати. Натомість культурні напрацювання з дітьми виглядають куди мінорніше. На цій ниві, як і в закладах освіти, слава Богові, успішні тенденції не просто не втрачені, а й тримають парус, не переймаючись матеріяльно-фінансовою слабкістю. І тут справді підтримується той режим життя, який не дає змоги вітру загасити промінь світла. Навіть, коли той горить одинаком в темряві. Он, як працює Міський центр дитячого виховання! Які талановиті діти на сценічних подіумах міста?
Тож хочеться, щоб «доба Ренесансу» за мирних часів, які настануть після Перемоги, увійшла й у храм Новгород-Сіверської музичної школи! І, щоб відбулось все, як замислює активна частина музичної школи 1000-літнього міста на чолі з Оленою Бондар. Успіхів вам, шановні друзі!
Автор Борис Домоцький
Обговорення матеріалу