Нашим читачам вже вiдомо, як минулого літа, попри труднощі війни, поза увагою національно свідомих українців не залишився об’єкт, який потребує реставраційно відновлюваних робіт та вважається гордістю епохи гетьмана Мазепи в Новгород-Сіверському Подесенні.
Розповіли, як набрала обертів всеукраїнська ініціятива, а небайдужoму товариству вдалось реалізувати свій намір iз завершенням покриття бляхою першого відновленого купола на східному приділі.
І ось в час, коли осінні коливання температурного режиму з іншого штибу атмосферними явищами не жаліють руїн одного з найдорогоцінніших скарбів Новгород-Сіверщини, роботи тривають на західному приділі.
Двоє молодих чоловіків, iз досвідом робіт на будівництві, а серед іншого й храмового – докладають зусиль на церкві, де поруйнована частина вимагає надійної консервації цегляної конструкції.
Йотка Олександр зі Смирновим Євгеном, яким тільки за 30-ть, чаклують над тимчасовим дахом над частиною Покровського храму.
І дарма, що вік ще стартовий, як для серйозних випробувань себе в ділі – у молодиків за плечима змістовна практика робіт iз виконання реставраційних заходів на храмах в Сумщині. Сашко розповідає про враження з досвіду роботи на двох церквах у Глухові. Та й нам пам’ятається, як Олексанр Йотка, ще зовсім молодим, працював iз першою командою глухівських будівельників на чолі з Олександром Єременком.
Бачите, як швидко плине час, коли вже 10 років минає від перших серйозних заходів, котрі, стараннями розумних та патріотичних людей, визначили можливість перейти в справі підняття з руїн перлини Подесення на правому березі від розмов до діла.
Отож і результатом зробленого радіють всі національно свідомі українці, котрі бодай на світлині, не кажучи вже про зустріч наживо, хоч раз побачили плід любові І.С.Мазепи до Сіверського краю, полишеної в ідеальному архітектурному творінні наприкінці ХVІІ-поч.ХVІІІ століть.
Покровську церкву в Дігтярівці, коли ти УКРАЇНЕЦЬ, варто побачити, щоб зрозуміти, які виразні шедеври в Новгород-Сіверському Подесенні ще очікують допомоги від вітчизняних достойників. Навіть тих, хто вже зробив щось виразне з точки зору витрат статків.
Храм в Дігтярівці вартує того, щоб ще раз напружити зусилля та подарувати на майбутнє пам’ятки церковної архітектури кількадесят мільйонів! Адже вони окупляться! Так, силою Божого захисту, який Господь дарує кожному, хто вже долучився в грошовій допомозі креативному відновленню на правому березі Десни! Отож, вперед, шановні сучасні Терещенки, Симиренки, Ханенки…
На жаль, неповторному зразку українського козацького бaроко не вистачає уваги та турботи місцевої знаті. Ага, як владної, так і фінансової. Владні дядьки та тіточки продовжують боятися Івана Мазепу, маючи упередженість, закладену московитськими попами та тривалим духовним тиском московії в Новгород-Сіверщині аж до 2014! Поки ні перша група, ні друга в даній темі навіть серйозних намірів не висловили, а не те, щоб спробували бодай один раз «взятися за гуж» справи, яка після другого народження та ПЕРЕМОЖНОГО завершення війни, здатна стати переломним моментом на геть депресивному просторі Новгород-Сіверщини. У всякому разі, образ «другої Меки» Дігтярівському священому простору точно гарантовано!
Але наразі йде робота, яка викликана обставинами пролонгації строків із очікуванням реставраційних та відновлюваних робіт на пам’ятці. А так і зайві клопоти, і витрати на проведення захисних справ. І глухівчани, як і має бути в добрій справі, подають руку допомоги Новгород-Сіверщинi.
Талановитим організатором робіт, турботливим духовним батьком на об’єкті, інформація про який, мабуть, вже увійшла в простір всіх материків Землі, виступає протоієрей Вячеслав Павленко, настоятель святині та благочинний Новгород-Сіверського округу церков. Панотець вміє оточити турботою гостей, які прибувають на підняття з небуття величної церкви, куди її загнало геть зруйнованою в 1960-х роках керівництво Дігтярівки. Здається, його вміння є перш за все, наслідком не тільки грунтовної освіти, широкого кругозору з глибокими знаннями історії та політичних процесів, а й великої любові до України та рідного краю.
Літом енергетику найвеличнішої місцини Новгород-Сіверщини під час робіт відчули наші щирі друзі з Франківщини. Натомість в час Мазепиної осені на Дігтярівські пагорби вчергово прибули глухівці! Символічно, бо в листопаді. Символічно, бо в листопаді 1708 року після вчиненої різанини в Батурині, епіліптичний начальник московії пьотр І, вчиняв розноси всім українцям, які опинялися в нього під рукою і мали позицію чести! А тому й обстановку навколо доводив до абсурду. Так він вчинив і з пам’яттю гетьмана. У всякому випадку його дебильно-жорстока вистава з анафемою І.Мазепи, де виконавцями виступали новгород-сіверці… Передбачала влаштування обстановки з «вічним забуттям та прокляттям Івана Степановича».
На щастя, все вийшло до навпаки, сьогодні про анафему хіба що знають чи тримають за прапор дикунства перед своїми віруючими, хіба що московські попи, які представляють цю церкву в Україні. В той же час, українському православ’ю нема потреби сприймати серйозно сей абсурд від 1708 року.
Ось так буває, що через 314 років y такі ж короткі дні листопада до новгород-сіверщини прибули майстеровиті глухівці! От тільки на відміну новгород-сіверців, які приїхали до Глухова виконати недоумкуваті забаганки московита пєтра в 1708, Олександр Йотка та Євген Смірнов вкотре дарують як Дігтярівці, так і конкретно храму – добру енергію. Надію витримати всі негаразди і постати назло ворогам, як зовнішнім так і внутрішнім, у всій своїй первісній красі!
Слава Україні! Героям Слава!
Автор: Борис Домоцький
Обговорення матеріалу