Можна вважати, що за рік широкомасштабного вторгнення росії в Україну, війна вже повернулася до мізків значного прошарку московитів. Ні, вони продовжують ненавидіти українців, але бодай на своїх нервових закінченнях у мізках – розпочали «оборонятися». Так, поки що без щоденного дотику до крові, смерти чи руйнації. Але з присутністю страху, який вже наздогнав мільйони росіян,з чим вони і мусять жити.
І се чудово, оскільки зовсім скоро оте страшне явище очікування війни в рідному місті, дєрєвнє чи оселі – жорстоко стисне міцними лещатами війни свідомість більшости жителів імперії. Бо в історії війн так вже було. Оскільки сатана пише сценарії зла однією рукою. Тим більше, що московитам вже знайомі нелюдські явища з Другої світової, яка під назвою «вєлікай атєчєствєннай» успішно перетворена на міцну скрепу російського суспільства. А тому – їхній «знаменітий бєссмєртний полк» на СТОЛІТТЯ вперед формуватиметься від «маскви і да акраїн». Оскільки їх – «гєроєв» під назвою «вантажу 200» – наразі вже під 140 тисяч.
Риторика ворожих спілкувань в етері центральних каналів телебачення, не кажучи вже про інетресурси, дихають реаліями війни, а не «спєціальнай ваєннай апєрацієй». Навіть телевізійний виродок владімєр соловйов, якого природа образила нестачею розуму, перетворивши головну частину мізкових клітин на емоції, все частіше з екрану подає сигнали страху. Так, адже навіть звір лісовий здатен боятися, а тут соловйов – проста людська гнида. Ось тепер він вже настільки настраханий, що іноді, посеред етеру за присутності подібного духу співрозмовників, готовий всра…ся прямо в студії. Особливо цю істоту вже тривалий час не відпускає допомога зброєю Українському війську від Америки та Європи. Ото й марить дурень атомною зброєю.
Як ми вже акцентували, існуючий страх московитів перед очікуванням нового весняного здвигу в ЗСУкраїни на фронті, забезпечений допомогою союзників, досить помітно, неначе молотом коваля, б’є по здоровому глузду всіх імперців. І тому недарма стан істерії охопив навіть військово-політичних аналітиків москви. А вереск, метушня, нервови зриви – покотилися за «лінію оборони», яку кацапи створили вздовж кордону – від Брянщини на південний схід.
Тепер – гвалт неймовірної паніки вистрибнув на столичних рубежах! Ага, от як на шпальтах https://mosregtoday.ru/s розставляє акценти трендовий московський політолог анпілогов. «Он сказал, – як пише ресурс, – что США и их союзники сейчас максимально накачивают украинский режим для нанесения однократного мощного удара.» А далі вороже видання цитує безпосередньо політолога.
«Они планируют его нанести в направлении Крыма, чтобы попытаться разрубить сухопутный коридор, проходящий через Запорожскую и Херсонскую области. Возможна и попытка вторжения на полуостров. Но там сейчас две-три сплошные линии укреплений, которые сложно прорвать.» Чем-то из области фантастики», – назвав сей діяч за словами видання заход (ЗСУкраїни, – авт) в Брянскую и Белгородскую области, тому що «в этом случае у Российской Федерации не будет никаких ограничений по применению всех видов вооружений. Это будет уже открытая агрессия Украины, и потом никакого размена территории не будет. Просто будет удар по киевским административным зданиям, причем достаточно быстро».
Ось так. Як кажуть, полишивши в стороні емоції геть знервованої аналітичної тусовки агресора, можна впевнено констатувати, що в лавах тих, що трішки думають, вже не підгорає, а палає! Росія в агонії, а значить впевненість щодо спільних дій ЗСУкраїни та союзників, які надають допомогу зброєю, лякає московитів вже на повному серйозі! Тому й «инструкторы «ЧВК «Вагнер», которые сами себя иронично называют «музыкантами», продолжают обучать всех желающих жителей соседних с Брянщиной и тоже приграничных Курской и Белгородской областей базовым навыкам ведения боя, его тактике, владению различными видами оружия.»
Тим паче, що безпосередньо зайнятися підготовкою місцевого населення до зустрічі ЗСУкраїни на першій лінії оборони згадане керівництво приватної військової компанії обіцяло ще напередодні зими. Тоді, до речі, як писав ворожий ресурс https://www.rbc.ru/politics/ «Пригожин уточнил, что первая линия ополчения должна будет целиком сформирована из местных жителей, а материально обеспечивать ополченцев следует обязать региональный бизнес. Он предложил местным предпринимателям отправить на подготовку 25% сотрудников мужского пола, тогда как 75% должны будут продолжить работу. И так по кругу — одна неделя в окопах, три дома и на производстве. В этом случае, когда враг придет на русскую землю, все 100% встанут на защиту своей страны».
А тим часом і на фронті психологічний стан армійських підрозділів московитів аж ніяк не назвеш настільки впевненим, з яким вони перетинали кордони суверенної Української Держави вранці 24 лютого 2022 року. Нема ніякої надії на успіх. Бо тепер вже жодного дня без величезних втрат живої сили та техніки, які гарантовано влучними пострілами з найсучаснішої зброї перетворюються мужніми українськими вояками на ніщо! А кров, яка безславно ллється на чужій для московитів землі – хіба що остаточно руйнує навіть маленьке сподівання на впевненість, що завтра все зміниться до навпаки. Кращого не світить, бо його апріорі бути не може. Тому й оті нерви та істерика в студіях, пошук винних, риторичні ядерні страшилки на весь світ та озвучення свого безглуздого стану.
Особливо трагічним, морально зруйнованим від безсилля виглядає стан російських солдатів, котрі, неначе загнані в глухий кут звіри, не мають під собою жодного шматка опори, який би дав надію до змін на краще. Здається, що саме таким дихають листи, котрі молоді окупанти направляють в деякі змі. Як-то кажуть, шукаючи останнього захисту від свавілля. Саме таке озвучують «Брянскіє новасті», де один із бійців агресора, посилаючись на новорічні вітання дітей, з оберемком зла та в розпачі жалкується, що, на його думку «малые дети понимают это лучше, чем некоторые граждане. Мы благодарны тем, кто старается нам помочь, но моих друзей обижает равнодушие некоторых земляков. Честно, признаюсь, иногда кулаки сами сжимаются. Нам очень нужны беспилотники, они спасают жизни. Аппараты есть, но для успешных боевых действий их нужно больше. Президент много раз говорил, какая опасность исходит от нацистского режима, прислушайтесь к его словам. С фашизмом нужно бороться по-настоящему, и это должны понимать в тылу.» На що той же інетресурс реагує, як на звернення, яке «должны услышать руководители предприятий, общественных организаций, предприниматели − все жители области.»
Ось так. Думали взяти Україну геть швидко та нахабно, неначе прогулянкою дорогами, степами, містами та селами України. Ту прадавню землю, яку московитський ворог поспішав «звільняти від українців», охрестивши їх «нацистами, фашистами» тощо. А вийшло, як кажуть українці в такому випадку – сіли на ср…ку!
Знаємо, що на позиції українців ворожа зграя, зовсім як у їхніх фільмах про війну показують «німєцкіх фашістав» – лізе, немов мурахи на солодке та зовсім не рахуючись зі втратами. А тому й полишають на полі бою сотні солдатів за кожну добу. В той же час, ці втрати ворога є нічим іншим, як наслідком неповаги держави-агресорки до свого населення. Тому, що настрахані такою справжньою «м’ясорубкою» мобілізовані з найближчих до фронту областей росії, вже втратили сподівання бути почутими в урядових структурах з приводу неповаги до них, коли геть ненавчених бранців кидають під кинжальний вогонь української зброї.
Саме про таке, мабуть, втративши сенс життя, думали мобилізовані зі Смоленщини, коли долучилися до написання листа журналістці євє меркачьовой «пожаловавшись на действия командования воинского подразделения. Военные обратили внимание, что их сразу забросили в горячую зону боевых действий спецоперации, они пробыли там 3 месяца. Затем их на небольшое время вернули в тыл, после чего вновь отправили на передовую. В итоге несколько человек уже погибли, есть раненые.»
Здавалось би, маленький фрагмент iз життя великого агресора ХХІ століття? Натомість, саме з таких джерел страхів та беззахисности тих, хто в наркотичному стані духовного зомбування опинився на фронті в чужій країні, складається річка ненависти до своїх господарів. Яка має справедливу перспективу з часом прийти на власну землю. Прийти непередбачувано, зовсім, як на картині українського художника Іллі Репина «Нє ждалі».
P/S
Хто зна, можливо вже йдуть? І найближчим часом в росії гарантується відкриття «втарова фронта»? «Тем временем, пише брянський ресурс, – жителей Брянской области предупредили о возвращающихся из зоны СВО бойцах с трофейным оружием. Известно несколько случаев, когда у российских военнослужащих, участвовавших в спецоперации, находили незаконное оружие.» Зрозуміло ж, що не заради «расєйскай патєхі» вчорашні пролетарії чи «дєрєвєнскія рібята» озброюються після окопів війни?
Автор: К.Воскобойнік
Обговорення матеріалу