Тепер тут тихо і спокійно. І тільки жменька людей, обізнаних на археології Київської Русі, знає ціну знахідкам з культурного шару розкопів на просторому полі між селами Горбів та Гірки, що за 15 кілометрів від Новгорода-Сіверського.
Після відходу в минуле колгоспів, єдиним господарем теренів, так і постійним свідком щоденних подій на прадавній землі залишається вітер! Та коли набравшись сил від дурману пахучого травостою ти спромігся піднятися старовинним узвозом на гору, хвилинна зупинка перетвориться на потужний еліксир життя! Ось де він той рай зі справжнім єднанням історії та неперевершеної природи Української Землі!
А тутешня стерня пахне минулим
Моє рідне село Горбів – найстаріше на Новгород-Сіверщині. І тому з кожним прибуттям у сей закуток мені ще жодного разу не вдавалось уникнути розмов із друзями щодо нашої розкішної історії, а за вільної хвильки проігнорувати бодай куценького за часом усамітнення на якійсь природній локації стародавніх околиць Горбова! І се – правда, оскільки початки населеного пункту й донині залишаються утаємниченими від людського ока. Що поробиш, така доля більшості старовинних поселень в Україні! Інша річ, що маленькі фрагменти життєпису ровесника Руси-України, яка зветься Княжою добою, ми все таки можемо відшукати у творіннях невтомних літописців! Ось і про мій Горбів під 1146 роком подаються свідчення.
З легендарної пори Х-ХІІ ст. у Сіверському краї витекло немало води. Натомість «Ігореве Сельце», а саме події навколо нього зумів описати літописець, а так і подарувати інформацію нам – сучасникам ХХ-ХХІ віків.
А місцеві мешканці, поважаючи в поколіннях минувшину, ніколи не забували діяння своїх пращурів, а так і полишили сей надійний код пам’яті в назвах місцин навколо. Отож навіть коли після трагічних подій 1146 року село продовжило життєпис на новому місці, поселенці увічнили літописну назву в одному зі своїх «кутків» – «Сельце», або «Селецька».
Для публіки віддаленої від системної уваги до перипетій минувшини зауважимо, що назва історичної місцини в даному випадку не пов’язана, як дехто вважає, безпосередньо з князем Ігорем Святославичем – головним героєм «Слова о полку Ігоревім». Та й увагу літописця «Ігореве Сельце» привернуло подіями, які виявились на 40 років віддаленими від провального походу ретивого новгород-сіверського князя у половецький степ 1185 року. А трагедія 1146 року на згаданому поселенні русичів, що поруч із сучасним Горбовом, висвітила ім’я його близького родича – рідного дядька і теж Ігоря!
Літописна дата, подарована княжою розбіркою
Інформація про ранню історію села з’явилась зовсім не за пересічних обставин. Причиною її появи став руйнівний похід чернігівських князів Давидовичів разом із Київським князем Ізяславом проти новгород-сіверського клану Ольговичів у 1146 році.
В історії нашої держави то була лиха година. Коли великі й «маленькі» князі запросто бавилися військовими походами один проти одного. От тільки авантюри властолюбців ставали вельми трагедійними для мирного населення. Воно гинуло, бува, до останнього коліна! Не випадково ж, що з князівських родів на той час щастя дожити до старості випадало лишень окремим, як виключення! Інша річ, що не переймаючись кров’ю, смертями та руйнацією, відповідний шлях для княжих мужів найчастіше ставав драйвовим та справжнім генератором викиду адреналіну з перспективою утвердження свого власного «еґо»! Важко змоделювати психологічний тип достойників тієї пори, але цілком ймовірно, що державна еліта такими й уявляла сенси життя?
Княжими землями Новгород-Сіверського Подесення супротивники Ольговичів походили вогнем і мечем. І на сим шляху «Ігореве Сельце» не стало виключенням. До того ж на сих пагорбах, де надійну потугу володарів Новгород-Сіверського презентувала фортеця, було все, про що мріяв загарбник. Адже давньоукраїнський літопис не випадково привернув увагу до переліку здобичі, називаючи велику кількість коней з господарства, припаси збіжжя, вина, меду, заліза, міді та всілякого ремісницького краму. Адже саме у цім закутку Подесення на рясних луках для княжого війська вирощували тисячі голів добрих коней, на полях зростали злакові, а в долині Десни стояли стоги сіна. Князі використовували «сельця» і в якості заміських резиденцій – для полювання та відпочинку з родиною. Разом із тим фортеця над Десною мала виконувати найважливішу функцію – оборонно- сторожову.
Руйнівний похід київсько-чернігівських князів у володіння Ольговичів був конкретною відповіддю на прагнення Ольговичів закріпитися на княжому столі у граді Києві. А тому й вчинки сторін завжди ставали схожими на чергову розбірку зі зброєю, від якої в подібних випадках не відмовляються й у часи новітньої історії.
Людські кістки під шаром попелу
У 1980 році «Ігореве Сельце» серйозно досліджували археологи. Тут працював Горбівський археологічний загін Новгород-Сіверської археологічної експедиції Інститутів археології Академій наук СРСР та УРСР.
Роботою керував Олександр Григор’єв з Інституту археології з Москви. Розкопки здійснювали студенти історичного факультету Чернігівського педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка разом з аспірантами з інститутів Києва, Брянська, Москви.
Кілька сезонів напружених старань з лопатами та високоінтелектуальними викладками згаданих достойників від археологічної науки – відкрили шлях до формування цілісного уявлення про економічне, соціальне та культурне життя прабатьківщини сучасного села Горбова та додали об’єктивної інформації про історичний розвиток Новгород-Сіверського удільного князівста.
Досліджувалась ділянка немаленького у минулому поселення (на думку науковця Володимира Коваленка з Чернігова – до 10 гектарів). Плідна робота додала аргументів на підтвердження загибелі княжого села у великій пожежі 1146 року, про що повідомляв літописець ХІІ століття.
Слід зауважити, що Володимиром Коваленком – відомим вченим з 40-річною практикою археологічних відкриттів на Чернігово-Сіверщині, посмертно вдостоєного звання Почесного громадянина Чернігіва та Олександром Григор’євим з Москви, а до них ще й Дмитром Самоквасовим у 70-х роках ХІХ століття, було зроблено важливу справу – повноцінно вивчено давньоукраїнську археологічну пам’ятку.
Зовсім близько до поверхні, бо культурний шар геть не великий, лопата на розкопі через 800 з гаком років відкрила картину трагедії. «Ігореве Сельце» згоріло у великому вогні, про що з-під шару попелу розповідали обвуглена деревина, людські кістки у житлах та поза ними, зброя, жіночі прикраси та багато всього того, що до трагедії створювало повсякденний затишок князівській резиденції за 15 кілометрів від Новгорода-Сіверського.
Важко сказати про конкретну дату побудови на пагорбах князівського села, але археологія впевнено показала, що вже у Х столітті між сучасними Горбовом та Гірками існувало міцне укріплення, з широким – до 10 метрів і високим – за 3 метри валом та двома рядами кліткових зрубів. А пожежа на території укріпленого пункту назавжди припинила життя прабатьківщини нинішнього села Горбова.
Шанують Святого Георгія у Горбові
Через століття, опанувавши пагорби над Десною, за кілька сот метрів від знищеного літописного “Ігорева Сельця”, люди розбудували село Горбів, успадкувавши легендарну історію. Та й чи не безглуздою виглядала б втрата зручного стратегічного пункту над одним із напрямків старого шляху на Чернігів та Путивль? І це був початок нарощування нової сили і величі, яка проявиться через кілька століть за доби Великого князівства Литовського, а в наступному – Козацької держави.
Найвиразнішим підтвердженням прямого продовження старої історії селом Горбовом після «Ігорева Сельця» стала назва урочища – «Селецька», «Сельце», «Ігореве Сельце». І так – впродовж віків!
Не загубили в селі і традицію шанування Святого Георгія (Юрія), як зимового, так і весняного. Ходять на храмовий празник один до одного в гості. А книжки від пізнього Середньовіччя часто повторюють переказ про повагу горбівчан до загиблого у Києві Св.Князя Ігоря, а так і про відновлення у селі знищеного у той же буремний рік храму з ім’ям Святого Георгія – покровителя князя Ігоря, засновника поселення-фортеці.
Освітянські чиновники знищили музей села
Як не дивно, але жорстокість щодо поваги до спадку минувшини в людську свідомість принесло вже ХХІ століття. Йдеться про руйнацію краєзнавчого музею села Горбова, яке бере початок від «Ігорева Сельця».
Впродовж десятиліть він розміщувався в приміщенні Горбівської школи. Розкішне творіння рук та розуму вчителів та кількох поколінь учнів із сотнями артефактів, світлин, свідченнями людей різних епох, про що і згадав вище автор сих рядків.
На жаль, скарб села став зайвим та незрозумілим для прибувших після закриття Горбівської школи на початку 2000-х держслужбовців із районної освіти його зруйнувати. Прикро, що «геростратову славу» продовжили не якісь дикуни, а представники районного освітянського керівництва! Загубили багатющий шар дослідженої історії сіл Горбова, Юхнова та Путивська.
Варварський вчинок освітянського чиновництва Новгород-Сіверщини на старті ХХІ століття примусив пригадати епізод із історії села Горбова 30-х років. Тоді активісти від комсомолу, за підказкою «райкому», знищили храм Св.Георгія, звільнивши, як вони думали, голови селян від перешкоди на шляху до комунізму.
Історія повторилась. Зруйнували шкільний музей, довівши в такий спосіб, що невігластво – тема вічна. В той же час, нинішні тривоги нашої держави, яка продовжує виборювати волю від Московії та приймає нові виклики внутрішніх негараздів та зрад, вимагає від нас уваги до прикладів минулого. Особливо коли йдеться не тільки про розумних українців, а й про руйнівників, які в одну мить здатні знищити великі надбання найпатріотичніших попередників. Рідна історія і зрада зайд – вічний наш біль. Тож пам’ятаймо про таке, адже ми – українці!
Борис Домоцький, м. Новгород-Сіверський
Обговорення матеріалу