Але ми повертаємося на Новгород-Сіверщину. І спробуємо дещо розповісти з причин заслуженого права краю мати причетність до мистецтва Муз та до згадки не тільки в названий день, а й в іншу пору. Та нагадати сучасникам про неперевершений внесок талановитих новгород-сіверців в розвиток музики.
В контексті маленьких роздумів першої жовтневої днини пригадалось, як навчаючись в Новгород-Сіверській школі-інтернаті ім. К.Ушинського 40 років тому мали можливість зростати та виховуватися в аурі великої поваги вчителів та вихователів закладу до такого виду мистецтва, як музика. І не випадково. Бо на ту пору як серед педагогів, так і в гурті інтернатівців наша об’єднана спільнота мала кільканадцять постатей, відданих музичній справі. Вправно грали на музичних інструментах, навчаючи дітей, Семен Шур, який керував шкільним хором, Яків Макиєнко, вчитель малювання та музики, Микола Івченко, викладач трудового навчання… Ну, а про учнів – тут і справді навряд чи всіх пригадаєш одразу. Їх було кілька десятків. Розумних та талановитих, які товаришували з музичними інструментами та відвідували Новгород-Сіверську музичну школу, яку очолював на ту пору Іван Труханович.
В той же час, справедливою стане згадка про шкільний вокально-інструментальний ансамбль, яким керував Сашко Підковко, мій однокласник і до складу якого входили Валентин Бугрик, Василь Селенок, Анатолій Асадчий. На початку хлопці навіть й електричні гитари виготовили власноруч, і підсилювачі змайстрували зі старих деталей… Ну, а потім вже з’явились фабричні електроінструменти.
Наша інтернатівська музика з піснею звучала не тільки в школі, яка славилась найвиразнішим у Чернігівській області виховним процесом 70-поч.80-х років. Музичне мистецтво вихованці радушно дарували жителям сіл Новгород-Сіверщини, Чернігівської області та,навіть, Брянщини – українській землі, яка вже століття під московитською владою. Але ще раз про інтернатівський шкільний хор! Під орудою Семена Шура, царство Небесне гарному Вчителеві, се була неперевершена голосова потуга на теренах Чернігівщини.
А в музеї школи-інтернату ім. К.Ушинського, яким опікувався і який започаткував у 1960 році вчитель історії Іван Коломієць, було чимало артефактів від світу музики, композиторів, співаків тощо. Про все і всіх і не розповісти! Натомість нагадувати про таке варто. Оскільки шедевр, яким був для школи та міста «музей Коломійця» до моменту його знищення разом із забуттям про Вчителя-фундатора – навіть музейні заклади за багатьма критеріями так і не змогли повторити. Отож і про авторські ноти Рачинських – відомої родини старовинного Новгорода-Сіверського часів Козацької України та скрипку, яка перебувала в музеї, згадати варто… Тому, що тільки так ми спроможні навіть в руїні та хаосі акцентувати увагу на змісті багатства, яке тримав до миті загибелі шкільний музей. А ще – заради усвідомлення сьогоднішньої традиційної події в світовій музиці крізь призму справедливої оцінки місця губернського та повітового Новгорода-Сіверського впродовж 18-поч. 20 ст. серед переліку чильників музичного УКРАЇНСЬКОГО та імперського бомонду того часу.
Рачинські! Андрій Андрійович, батько з сином Гаврилою Андрійовичем презентують гигантську силу мистецтва, культури, патріотизму, честі та відданості Україні. Вихідець зі Львівщини, Андрій Рачинський (1724-1794) на Новгород-Сіверській землі, після пройдених шляхів у найвищому товаристві північної столиці імперії, знайшов для себе простір над Десною, де зібралась сила силенна тієї аури, яка конче необхідна для творіння високого мистецтва. А ще, тут він отримав відкриту повагу населення краю. Козаків, міщан, шляхти, старшини, простого люду. Впродовж 1763-1781 років Андрій Рачинський був сотником Новгород-Сіверської сотні Стародубського полку. До речі, останнім очільником військово-адміністративної одиниці. Бо якраз тоді збігала доба Козацької України.
Гідним батька виявився й син Гаврило Рачинський (1777-1843). Чоловік із блискучою освітою, зі дарованим Богом хистом композитора, скрипаля, гитариста. Впродовж 35 років він активно подорожуватиме з музикою в серці та інструментами в руках простором України та Московії. Працюватиме не тільки над написанням різножанрових музичних творів, а й влаштовуватиме одним із перших в Московії концерти перед публікою повітових та губернських міст. «Вікіпедія» справедливо називає поважного новгород-сіверця «відомим скрипалем – виконавцем і композитором», який «у своїх програмах виконував, крім творів західно-європейських композиторів, свої варіації для скрипки на українські, російські і польські народні пісні («За горами, за долами», «Віють вітри, віють буйні», «Среди долины ровныя»).»А свою любов до батьківщини, на якій, як і батько, достойник був упокоєний, висловив в мелодіях прекрасної фантазії для гітари «На березі Десни».
Навіть після смерті геніяльного митця не скінчилось його духовне життя, яке продовжилось в чеснотах нащадків, котрі, як і предок, ставили і розум свій, і діяльність на службу Україні.
Відтоді і знаходимо в роду Рачинських креативних українців вже за модернової доби ХХст. Трендовий композитор Микола Лисенко, заступник міністра освіти Української Народної Республіки Олександр Рачинський тощо. А ще раніше, один із синів Гаврили Рачинського (повідомляє «Вікіпедія» «став автором ще однієї української «Енеїди», багатої на етнографічний матеріал (описи сватання й весілля) й написаної доброю українською мовою».
Може час змінюватися?
Від пори, коли місто Новгород-Сіверський стало другою батьківщиною для Майстра музики Андрія Рачинського та головною Музою творчості і його нащадка Гаврили Рачинського – минули століття. Тож як же у нас – сучасників з пам’яттю про минуле?
Віднедавна у місті на Десні з’явилась вулиця з іменем геніального роду музикантів. І дарма, що вулиця Рачинських захована від очей гостей міста і є не виразною!? Все одно, се успіх. А велика робота спокути гріхів щодо геть нікудишнього вшанування земляків-новгород-сіверців, які до 1917 року досягли всесвітньої відомості в мистецтві, науці, культурі чи в написанні героїчної історії України тощо – ще попереду. 30 років ми хворіємо. Жодного пам’ятника, знака, погруддя, меморіяльної дошки на будинках чи вулицях міста талановитим землякам нема! Чому, питати нема в кого та й не варто. Бо не допоможе. Просто настає час змінюватися самим та змінювати хід нашого життя. Чи не так? Зі святом Міжнародного дня музики вас, представництво найспівучішої НАЦІЇ в світі!
Б.Домоцький для «Правого Берега Десни»
Обговорення матеріалу