У 1984 році я почав працювати вчителем історії на лівому березі Десни. А за рік – Чернігівським обласним відділом освіти мене було призначено на посаду директора середньої школи в с.Бирині (в народ і – БЕРЛІН!)
Створюючи в 1986 році краєзнавчий музей у навчальному закладі, мав щастя вперше почути невідоме на ту пору ім’я Нестора Михайловича Малечі (1887-1979 р.р.). Гарного педагога, цікаву молоду людину, талановитого музиканта та гарного оратора згадували нащадки учнів Биринської земської школи поч. 900-х років.
В село Бирин, яке заховалось серед лісів, боліт та ланів Новгород-Сіверського Полісся, на зорі ХХ століття частенько навідувалися вихованці Новгород-Сіверської чоловічої гімназії. В цім краю юнаки знаходили для себе чимало втішних справ. Працьовиті люди, навчальний заклад, два храми та красиві дівчата!
Найбільш сумлінні старшокласники знаходили можливість підзаробляти тут шляхетною освітянською діяльністю на життя копійку, викладаючи в земській школі. Окремі хлопи давали приватні уроки. Були серед них і такі, що співали в церковному хорі місцевих храмів.
А коли до Бирина увійшов поривчастий вітер революційних подій 1905-1907 років, в тамтешніх Богом забутих теренах не обійшлось без заворушень, ініціяторами яких виступали гімназисти.
Варто зазначити, що Новгород-Сіверська чоловіча гімназія (1808-1918), не переймаючись провінційним положенням, не була відірваною від подій, котрі з початком нового століття поширилися Українською Землею.
Серед перших вісників революційних віянь були колишні гімназисти, які в столичних та губернських містах підкорювали університетські сходини. Хлопці не забували навідуватися до Новгород-Сіверщини з забороненою політичною літературою, з креативними ідеями, театральними виставами, а найголовніше – з максималістським бажанням змінити стомлений суцільною депресією світ Російської імперії.
Особливо, коли йшлося про громадянські та політичні права чи свободи українців. Саме так, під час заворушень і юний Нестор Малеча, гімназист Новгород-Сіверської чоловічої гімназії, опинявся в Бирині.
І хоча в пізнішому життєписі українця вчительська практика в селі на лівому березі Десни залишилась вважай недослідженою, молодий Малеча, працюючи в місцевій школі та відвідуючи заходи «Просвіти», залишив про себе добру згадку.
Чоловікові випало прожити велике життя, пройти крізь чисельні випробування та здійснити чимало відкриттів в гуманітарний царині для нащадків. Він помер в 1979 році в Казахстані, пройшовши непростий, часто тернистий та з низкою випробувань долі життєвий шлях!
Але Нестор Малеча, за всіх часів, перепетій долі та життєвих перешкод – залишався людиною з пристойним рівнем активності, вимогливості та працездатності. Отож і своїми природними та водночас добре розвинутими інтелектуальними здібностями, виходець з Української Козацької Стародубщини довів, що в будь-яких обставинах залишається потужною постаттю. Як личіть українцеві.
А про здатність пана Нестора робити по життю чимало справ, здавалось би не вельми пов’язаних технологічно, яскраво засвідчує перелік занять, що за активного життя земляка були для українця головними.
Статист в Міністерстві водного транспорту, військовослужбовець царскої армії, інспектор евакуаційного шпиталю, керівник політичної організації губернії УРСДРП та гласний (депутат) міської думи, вояк Армії УНР, полонений Денікинських військ, вчитель української мови в школі, інспектор з ліквідації неписьменності, слухач факультету етнографії Київського археологічного інституту, зав. лексичним бюро Інституту мовознавства,директор технікуму… А 1933 року Нестора Малечу заарештовують, потім ссилка до Казахстану.
«Показателен такой факт: только приехав в Уральск, он активно включился в работу местного отделения Общества изучения Казахстана и сразу же сделал открытие: в запасниках краеведческого музея обнаружил пребывавший в забвении портрет писателя Никиты Федоровича Савичева кисти великого Тараса Шевченко.
Нестору Малече принадлежало и первое печатное сообщение об этой художественной работе. Он пробудил у уральских учёных и краеведов внимание к уникальному культурному прошлому региона.
Нестор Малеча был убеждён, что именно в Уральске, городе богатейших традиций, унаследованных от старообрядчества, следует искать текст великого древнерусского памятника “Слово о полку Игореве”. И для этого были основания. Нестор Михайлович любил рассказывать о своих неожиданных приобретениях старых книг, рукописей. Однажды на рынке ему завернули купленные продукты в разорванные листы старинной рукописной книги XVII века.»
(http://cossackdom.com/slovar/avtor.html)
Життя Нестора Малечі в Казахстані – то життя на чужині. Але доля вкотре ставила випробування талановитому українцю. Його єдиною втіхою ставала невтомна наукова, викладацька та дослідницька праця. І він – жив, вивчав, подорожував та творив. Можливо й прожив солідний вік, маючи велике бажання діяти, не здаватися! І далеко від Батьківщини він займався науковими дослідженнями в експедиціях Західно-Кaзахстанського відділення географічного товариства. Викладав німецьку, латинську та російську мови. Захистив 1958 кандидатську дисертацію, а 1962 отримав звання професора.
«В последний период жизни, будучи неизлечимо больным, Нестор Михайлович спокойно и разумно распорядился своим наследием. Посетовав, что нет наследника, которому пригодилась бы его библиотека, содержащая специальную литературу, он большую её часть подарил читальным залам и кабинетам института. Многие рукописи своих книг, в том числе и Словарь, Малеча разослал в научные центры Москвы, Ленинграда и Киева.
Странно было видеть полупустые комнаты, заставленные увязанными стопками книг, журналов, приготовленными посылками и бандеролями. Было впечатление, что хозяин дома куда-то уезжает, может, просто на другую квартиру.» (http://cossackdom.com/slovar/avtor.html)
І на коня!
Але, коли ми суто про УКРАЇНСЬКЕ, то варто зазначити, що наш НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ земляк Нестор Михайлович Малеча залишив найпотужніший слід в дослідженні, вивченні та популяризації УКРАЇНСЬКОГО слова, думки, мови!
Ось який перелік наукових праць з доробку нашого новгород-сіверського добродія подає «Вікіпедія».
«Весілля в селі Пакуль Чернігівського повіту Чернігівської губернії» (1912); «З народної арифметики» (1929); «Програма до збирання відомостей про плахти» (1930); «Дитячий фольклор. Лічилки» (1976). Першим з вітчизняних філологів розпочав вивчення мови творівТ. Шевченка: «Словничок Шевченкової мови» (1916); «Українсько-руський словничок до „Кобзаря“ Т. Шевченка» (1918). Широко дослідив говірки уральського козацького населення: «Говори Приуральського району Західно-Казахстанської області» (1948); «Говори уральських козаків» (1949); «Фонетичний лад територіального діалекту уральських козаків» (1954); «Збірник словникових статей територіального діалекту уральських козаків» (1960); «Уральські козаки та їхній діалект» (1963) та ін.; підготував «Словник говорів російського населення середньої та нижньої течії річки Урал» і «Словник імен російського населення середньої та нижньої течії річки Урал» (обидві — неопубл.). Упорядкував численні підручники та посібники: «Робоча книгу з української мови. Для шкіл політосвіти 1-го ступеня, для гуртків нижчого технічного персоналу та самоосвіти» (Київ,1928, у співавторстві зІваном Бойківим); «Заочний курс української мови для малописьменних», «На колгоспних ланах. Сільський буквар для дорослих» (обидві —1930); «Український правописний словник» (1931); «Ударник. Буквар для дорослих» (1936).
Тому «Правий Берег Десни» запрошує своїх сучасників із Новгород-Сіверщини, а особливо від владної тусовки звернути увагу, чиїми іменами мають називатися вулиці в місті, кому відкривати меморіяльні дошки та про кого вести мову, як про поважних громадян Новгород-Сіверщини.
Ну що, зрозуміли, про яку постать йдеться? Тож згадаймо велику людину Сіверського краю Нестора Михайловича Малечу.
Борис Домоцький, м.Новгород-Сіверський
Обговорення матеріалу