Тема війни московитів iз мертвими українцями на цвинтарях – не нова. Тому, що страхи перед УКРАЇНСЬКИМ ув їхній спільноті – на генному рівні. В усякому разі, знищенням кладовищ на Українській Землі російські агресори відзначилися з перших хвилин широкомасштабного вторгнення. Хто зна, можливо відповідні аморальні установки кожен солдат ерефії отримував у своїх штабах напередодні наступу через державний кордон, оскільки рівень виявленої люті та ненависти до українських могил – залишився на багатьох цвинтарях нашої країни. Хіба не вершиною варварства нації окупантів стало центральне кладовище Яцево в Чернігові, яке так жорстоко поруйнувало смертоносне залізо рашистів?
Але наразі – про аргумент, який після Перемоги гарантовано доповнить злочини московитів, що зі зброєю вступили на Землю Українську і, який перетвориться на вічний докір совісті, в кого вона була – державі на північний схід від України.
Йдеться про події на Чернігівщині, де свою силу та «точнасть пападанія па ваєнним аб’єктам укрАінскіх нацистав» ворог продемонстрував прицільною атакою по кладовищу в Грем’ячі. Ага, по останньому прихистку відійшовших ув інші світи мешканців найпівнічнішої сільської громади України.
Можливо з часом нащадки кровожерливих озброєних служків путіна, які прагнули знищення України, розповідатимуть казки, на кшталт «ми жє нє вінаватиє. Ета так власть путіна прідумала. От случайна снаряд і палєтєл на кладбіщє»!?
Цій майбутній брехні, коли московитський режим судитимуть Міжнародним трибуналом, навряд чи хтось повірить. Як і не сприйматимуть виправдовувань ординських катів у погонах, що замордували сотні тисяч українського люду та вщент зруйнували мирні поселення в центрі Європи. Інша річ, що такі атаки, однією з яких став минометний обстріл сільського кладовища, примусять вкотре акцентувати проблему нечуваної досі аморальности, яку засвідчили, ступивши з вогнем та смертю на Українську територію, представники нації, що називають себе «РУСКІМІ».
Адже хіба не знали московити детального плану місцевості на який розташоване село за парочку кілометрів від смуги державного кордону?
Так, Грем’яч першим, як і всі прикордонні населені пункти Чернігівщини, зранку 24 лютого 2022 року відчув «любов» та «повагу» «мішєбратьєв»!? Які так званою «міждержавною» дорогою пішли в напрямку Чернігова сотнями танків та іншої техніки. Вже перші ворожі постріли з важкого озброєння знаходили ціль на просторі українського села над Судостю. Снаряди падали на городні ділянки селян. Дісталось і кладовищу. Се згадка для того, щоб одразу відсіяти зерна облудних розмов від ворога, коли таке станеться, щодо випадкового нещодавного враження могил на цвинтарі в Грем’ячі. Тож можна зі впевненістю сказати про умисний обстріл святинь жителів села.
З зими на весну 2022 року більше місяця рашисти тримали Грем’яч в окупації, мордуючи представників громади, занурюючи місцевих мешканців y перманентний неспокій, стрес та страх. За словами селян, вулицями найбільшого села Новгород-Сіверської міської громади нишпорили озброєні військові, які обходили помешкання зі списками громадян, що воювали на Сході України від 2014 року. Казали люди після окупації, що ворожі солдати вишукували прикордонників чи взагалі громадсько активних жителів в Грем’яцькому старостаті. Чіплялися до чоловіків, прагнучи дізнатися про ймовірність їхніх зв’язків зі збройними Силами України.
Все це було. А люд, який пережив страхіття, неохоче згадує НІЧ, яка тривала над селом кілька тижнів. Адже декого з місцевих московити навіть в полон брали та допитували. Саме крізь такі жорстокости ворожої сторони пройшла і колишня староста села Ганна Гавриліна, яку 21 березня рашисти заарештували та вивезли на росію, де й тримали жінку до звільнення на початку квітня 2022 року.
Чимало грем’ячців живе на росії. Особливо в прикордонних райцентрах та селах ерефії. А до воєнних днів 2014 року місцеві лучні простори над Судостю не раз прислуговувалися територією «друшби брацкіх наротаф»! Полюбляли московити розваги на щедро накритих «полянах» від гостинних мешканців Грем’яча. І все вони добре знали, де знаходяться на сільському просторі ті чи інші об’єкти. А ворожі структури, на яких завжди покладаються завдання підготовки до війни на території супротивника, думається безпомилково могли чітко позначити «точки» на карті Грем’яча. Як кажуть, все заздалегідь прораховували. Рівно, як і тримали в мізках впевненість стосовно «лояльности», а то й любовного ставлення місцевого населення до московитів!? «Радниє вєдь сасєді»! Саме так прагнули до останньої миті ще мирного лютого (до 24 числа!) почуватися жителі найпівнічнішого в Україні села.
Але війна з першими пострілами по селу досить швидко змінила багатьох людей в Грем’ячі. Як і в інших прикордонних територіях, на які так обнадійливо дивився агресор останні 30 років. Та він, сей ворог, в своїх прагненнях до знищення України будь-за-що майже не змінився за останні 300 років. Ось як хоча б пригадати історю великої крові за участю росіян в Україні на відстані 300 років? Хіба не так сталося в Батурині в листопаді 1708 року, коли північні зграї з московії зарізали до 15 тисяч населення Козацької столиці? І ось через 314 років подібна участь наздогнала сотні та тисячі українців в мирних містах та селах.
Ворог знав, де в Грем’ячі найсвятіші місця з похованнями, куди, час від часу, приходять люди. А тому вже першого дня війни гаубичними пострілами гасили по цвинтарю, де до війни пили горілку, навідуючись з-за «порєбріка» з друзями, які були вихідцями з Грем’яча.
Чому били по кладовищу чи сільським городам? Тому, що навіть відступивши під натиском ЗС України з Чернігівщини, ворог не знімає з себе бажання сіяти страх та паніку. І зробити таке йому важливо там, де задовго до широкомасштабного нападу готувалось ідеологічне підгрунтя «брацтва»і де рашисти очікували на теплу зустріч. Та не сталось так, як мріялось. Край Землі Української залишається гідним форпостом держави.
В той день, 8 січня, як розповіли свідки минометної атаки на кладовище в Грем’ячі, провожали в останню путь одного з місцевих жителів. Мабуть, певним «каналом» така подія стала відома на ворожій стороні?! Ось і вирішили росіяни, як се вже не раз робили в війні на Українській Землі, нанести удар по скупченню люду. Та Всевишній цього разу захистив грем’ячців. І минна атака, зруйнувавши деякі могили на кладовищі, обійшла людей! Словом, нехтуючи найсвятішими почуттями українців, московитський ворог засвідчує повну відсутність людяності, елементарних правил війни та неприховану жадобу смертей цивільного населення.
Автор Борис Домоцький
Обговорення матеріалу