У Новгород-Сіверському краї – на просторі, який любив, поважав та шанував славний український гетьман, збігло ще одне воєнне мазепине літо. Літо з ім’ям Лицаря, що дбав про духовність Сіверщини, прагнув вплинути на його розвиток своїми гетьманськими повноваженнями, а в лиху годину – обрав правий берег Десни під місце ухвалення доленосних рішень у війні з москалями. А ще, Іван Мазепа щедрість свою до землі Сіверської вмів доводити меценатськими вливаннями в царину зміцнення та розвиток духовних підвалин Новгород-Сіверщини. То й сезон, що минув, коли після вимушеної перерви в конкретній локації зазвучало ім’я достойника – ми не випадково називаємо «воєнним» чи «мазепиним». Тим більше, що саме в Новгород-Сіверщині, найчастіше всупереч позиції місцевих влад, із іменем Мазепи засвідчувалося немало достойного, розумного, гідного від патріотичного товариства істориків, журналістів, аматорів культури. Тому й окрім головної теми сьогоднішнього дня, перспектива якої виразно постала в переповненому енергетикою місці біля Свято Покровської церкви, ми згадаємо подію 2008 року. Коли до 300-х роковин зустрічі І.Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ на горі, при в’їзді в с.Дігтярівку, було відкрито пам’ятного знака. Зроблене земляками в дарунок Мазепі до ювілейної дати – вкотре підтвердило непохитність гідних традицій українців зі світлими помислами та серцями – піклуватися про Українську історію! Саме таке й відбулося з пам’яттю про Мазепу всупереч намагань москалів вже в новітні часи нищити пам’ять про гетьмана. Українці вкотре засвідчили, що є геть іншою НАЦІЄЮ, з іншим духом та потужним геном збереження національної ПАМ’ЯТІ, що й підтвердили в 1990-ті роки активні земляки. Тоді місцевий очільник козацтва Олександр Лупейко зі студентами медичного училища енергійно «розчистили від сміття в свідомості» мешканців Новгород-Сіверщини поважне джерело духовної сили. Плодом їхньої праці стала невеличка кам’яна меморіяльна спорудa на пошану зустрічі союзників у війні з москалями в 1708 році. А 10 років потому, встановленням сучасного пам’ятного знаку на тій же історичній горі відзначився з колегами по Нацраді з питань телебачення та радіомовлення, котру очолював, відомий український громадський діяч, політик та журналіст Віталій Шевченко.
Роком пізніше в Дігтярівці (читай в інеті Б.Домоцького) стартувала ініціятива підняття з руїн храму, зведеного на кошти Івана Мазепи. Кілька літніх сезонів після 2009 року в Новгород-Сіверщині, на гроші жертовних українолюбів із Америки та Канади, оскільки українські «грошовиті мішки» не забажали долучитися до проєкту, велися роботи з реставрації та відбудови розкішної пам’ятки церковного мистецтва. Прохання про допомогу в порятунку поруйнованої комуно совіцьким режимом архітектурної святині в Дігтярівці автором сих рядків та панотцем Вячеславом Павленком звучало в зверненнях під час зустрічей з представниками відомих діячів української культури, історії, меценатства в Америці та Канаді. Говорили, перш за все, про потребу поширення інформації про цінність пам’ятки серед діяспори за океаном. Велика подяка відомому історику – професору з Канади Володимиру Мезенцеву та вельмишановній, нині покійній – пані Марії Фішер-Слиж з Торонто.
На жаль московитсько -українська війна, починаючи з лютого 2014 року, внесла корективи і в благодійну діяльність наших братів-українців y заокеанській стороні – в діяспорі Америки та Канади. В той же час, на відродженні кам’яної красуні, яка відроджується на високому правому березі Десни в історичному центрі козацького села Дігтярівки – встигли зробити важливі кроки вперед! І творіння епохи Гетьманщини почало підніматися з руїни, вчиненої комуно-колгоспним керівництвом села в 1960-64 роках під орудою Нестора Школьного.
Наразі важко сказати, коли Свято Покровська церква в Мазепиному краї постане в первісному вигляді, бо занадто перешкод, які міцно «впираються» в війну, яку породив москальський ворог і якого, перш за все, мають знищити українці!
Свідома ж частина українського товариства впевнена, що райський дарунок Івана Степановича Мазепи Новгород-Сіверському Подесенню будь-за-що виросте з руїни, піднісши в Небо велич своїх куполів! Але постане велике творіння духу та величі щедрих та небайдужих українців yже за натхненних звитяжних дій молодого покоління – ровесників Незалежности! Ось тому й варто трішки поговорити про події «воєнного Мазепиного літа-2022», впродовж якого, без сумніву, патріотичними українцями написана ще одна змістовна сторінка! Рядки з якої виводитимуться стійкими до «непогоді» та різних «політичних» землетрусів «чорнилами». На тлі Великої московитсько-української війни 2014-2022 років напише Господь подяку ще про одну непересічну подію навколо легендарного храму Свято Покровської громади. Коли влітку 2022 року, золоті руки 3-х майстрів iз Франківщини здійснили роботу з покриття залізом куполу одного з чотирьох приділів храму. Під науково-консультаційним супроводом українського архітектора-реставратора С.Б.Юрченка та на основі документів iз кресленнями первісних джерел – бляхарі з Івано Франківщини Ігор Колобейчук, Володимир Костюк та Юрій Гаврилюк – подарували шмат своєї праці, результатом якої пишатимуться не тільки місцеві люде, а й гости краю. Ті, що після Великої Перемоги над московією прибуватимуть до Дігтярівки неначе в Мекку! І дай, Боже, натхнення, сил та прагнень не зупинитися! І порадіє Господь разом iз українцями. Але все то здійсниться після Перемоги, а сьогодні, у відповідності до джерел енергії Добра, Світла, Надії, Віри та Любові, які панують над Україною зі щедрої ласки Всевишнього, не перестає бити джерело добрих починань в ім’я України. А тому, напередодні воєнного літа, Господь спонукав поважних людей з душею подвижників та патріотів започаткувати Громадську ініціятиву «Врятувати храм Івана Мазепи». За участі Юрія Бруєнкa, Богдана Ворона та партнера – Благодійного фонду «Спадщина», засновницею якого є Ганна Гаврилів, було озвучено мету – допомогти відродженню Дігтярівської святині. В процесі реалізації задумів національно-свідомими українцями було зібрано більше 120 тисяч гривень. І ці щедрі пожертви гідного товариства допомогли виконати роботи з «облаштування фальцевої крівлі на маківці храму з метою призупинення прогресуючого замокання раніше реставрованої частини даху».
Наша редакція не впустила можливості змістовно поспілкуватися з командою патріотичних майстрів, які виконували відповідальне завдання безпосередньо на об’єкті робіт. Ігор Колобейчук, 36 літній чоловік. Його бригада на запрошення Сергія Юрченка приїхала з далекої Косівщини, що на Івано-Франківщині. Серйозні талановиті майстри з пристойним досвідом роботи на реставраційних справах та відновленні будівель українського духовного скарбy.
Ми говорили з паном Ігорем, як людиною фахово підготовленою до теми, щоб принципово усвідомити рівень та складність робіт на об’єкті. Варто зазначити, що окрім практики та знань з відновлення українських архітектурних святинь, Ігор володіє досвідом (та головне – має здобутки!) зі втілення своїх намірів y рідних краях. У рідному Яворові, гірському селі Українських Карпат та неформальній столиці Гуцульщини Ігор із дружиною розвивають приватну справу в царині зеленого туризму.
Коли споглядаєш світлини з того, що зроблено руками молодої родини на Косівщині, то розумієш силу щедрот Господа, який дійсно вміє робити певним людям дарунки, поєднуючи працьовитість, розум, відчуття родинного тепла та патріотизм ув українські серця! Саме на такому єднанні вибудована міцна родинна фортеця Колобейчуків – приватна садиба «У Кадета», на просторі якої подружжя Ігоря та Наталії разом із дітками доводять життєздатність особливої формули українства на темі міцного стояння на рідній, Богом даній землі.
Отож і спілкуватися з такими презентантами українського цвіту, як-то Ігор Колобейчук, вельми цікаво й корисно, бо знаходиш можливість усвідомлення причини широчезного кола вмінь та бажань, якими наділено українське плем’я. А ще, навіть бачиш ті «точки», в глибинах яких народжуються джерела сих чеснот. Так, справді, у нас се від пращурів! Адже, яка ще НАЦІЯ так принципово стоїть на своєму вмінні любити власний рід, батьківську оселю, краєвиди землі, яка викохала, а так і навчила відповідально розуміти дух Українського простору? Не випадково ж разом зі створенням зручної туристичної потуги, яка здатна гостинно приймати подорожуючу публіку, пан Ігор та його дружина Наталя усвідомили самі та й діточок навчили гідности та відповідальности перед Батьківщиною та її захисниками. «На нашій садибі (Приватна Садиба У Кадета.) в щоденному клопоті працює дружина. Вона має диплом магістра з відзнакою на інжeнерній справі. Отож, її інтелектуальний рівень, не дивлячись на певну специфічність справи, якою родина опікується, дозволяє на високому рівні вести наш бізнес. Натомість, я майже постійно знаходжусь у відрядженнях, піднімаючи з руїни та доводячи до відповідного стану певні об’єкти по всій Україні.»
Здається, добрим прикладом внеску Ігоря Колобейчука в справу збереження українських архітектурних духовних святинь та демонстрації якісно-фахової роботи з розбірки, перенесення та реставраційно відновлювальних заходів може стати відповідна епопея з дерев’яною церквою з с.Городища на Чернігівщині до музею в Пирогово на Київщині. «Два місяці ми розбирали храм. Потім складали, відшукуючи потрібні матеріяли, яких часто не вистачало, щоб були схожі за всіма вимогами на автентичні. Так вийшло, наприклад, з дошкою. Щоб вона повністю відповідала тому матеріялу, що мав первісний вигляд, ми виготовили дошки довжиною 12,5 метрів; шириною 33 см, а товщиною 6 см! Привезли з Карпат! Підсумок вийшов якісний, як кажуть «під ключ» за всіма вимогами! Є чим пишатися.»
Патріотизм родини Колобейчуків має міцні підмурівки, які, коли йдеться про любов та повагу до України, знаходиться на історичному просторі, де вони живуть і де тримається повітря, яке необхідне для дихання. «Наше село, – розповідає біля храму в селі Дігтярівці під час перерви в роботі по встановленню залізного покриття в Мазепиному храмі Ігор Колобейчук, – прагне активно допомагати нашим рідним воїнам на фронті проти московії. В справі допомоги Українському Війську задіяні мало не кожен житель Яворіва! Ми вже купили на зібрані кошти і відігнали на фронт декілька автівок! Тут, як кажуть, прагне зробити свій внесок і старий, і малий односелець.».
І оскільки кожна розмова, окрім іншого, має бути ще й повчальною для досвіду, то, перш за все для наших читачів Чернігівщини та зокрема Новгород-Сіверщини, варто акцентувати, що від Ігоря Колобейчука та його колег, які працювали на церкві Святої Покрови в Дігтярівці, дізналися чимало з теми духовности та моралі, які панують в Карпатському краї, де мешкають майстри. Особливо запам’ятувалась розмова про життя очільника бригади пана Ігоря. У них iз пані Наталкою двійка дітей. Менша – донька, є пятикласницею. Вокальні дані дівчинки – справжній Божий дарунок. І вона з дитячого садочку дивує земляків своїм чудовим піснеспівом. А кілька років, паралельно здобуттю освіти в навчальному закладі, серйозно студіює вокал в Косові, куди кілька разів на тиждень їздить з батьками на музичне навчання. Вікторія – вродлива та розумна УКРАЇНОЧКА. Варто лишень почитати її роздуми в фейсбуці, якими дитина супроводжує відеосюжети з виконаними піснями, щоб зрозуміти, окрім даних музичного таланту, рівень вихованості та українськості в характері дівчинки.
Перемоги в серйозних конкурсах та рейтингових оцінках вітчизняних видань. «Попри юний вік, – пишеTeen Awards 2021 Вікторія має чимало престижних відзнак і нагород, які здобула на різних конкурсах, таких як: «Джерело надії» та «Різдвяні дзвони» в Коломиї, «Дивограй» і «Веснянка-панянка» у Косові, Карпатські Зорі, Дивоцвіт, GrandFestКарпат, Музичне перевесло. Всеукраїнські он-лайн-конкурси – Пізнайкозбирає друзів, Лавина Талантів, ZaГрай entertainment Fest, Літо Топ 50 найкрасивіших дітей України, Сузір’я Україна, Чарівні мелодії, Wonder FestGeorgia”.»
Та оскільки нас цікавить, перш зa все, думка юнки, то й читачеві, можливо, прийдеться до душі з рядків, висловлених маленькою панянкою та полишених в соціяльних мережах фейсбуку. Як-от в коментарі свого відео в фб з піснею «Там біля тополі» (15.07.22) «Цією піснею я хочу підтримати наших славетних воїнів та кожного українця! А особливо хочу подякувати нашим односельчанам, які захищають нашу Україну. Разом – ми непереможна сила! Величні духом та вільні! Я пишаюся нашою силою і волею, я нескінченно горда бути українкою. Я вірю, ми непереможні, і дякую кожному солдатові — ви безстрашні воїни!!!» Або в День вишиванки: «У День вишиванки хочу побажати миру і злагоди в ваших будинках і серцях. Нехай ваш патріотизм допомагає захищати Україну та робити її цілісною, успішною. Пам’ятайте, що ми – Українці й зможемо все!»
Справді, як висловилась юна Вікторія Колобейчук з історичної Косівщини,- «пам’ятаймо, що ми – Українці зможемо все!» Гарна думка. Усвідомлена позиція. Яка в значному прошарку представників нашого народу домінувала в різні часи з сивої давнини.
Достойником, з волю спротиву та гідністю в душі постати проти московії на чолі з тираном петром І, виявився гетьман Іван Мазепа. І новітня Україна складає славу та повагу державнику! Складає повагу діям свідомих сучасників ХХІ століття, які в далекій Американській діяспорі зиніціювали збір коштів на відновлення Покровської церкви Мазепи в Дігтярівці на Новгород-Сіверщині і завдяки яким наразі маємо ідеально відновлену та відреставровану частину храму.
Нині там веде службу настоятель Св.Покровської громади протоієрей о.Вячеслав Павленко, який повернув молитву на святе та намолене століттям місце, коли стояли, здавалось би безнадійні руїни, «даровані» нащадкам злими силами совецької доби. Тепер панотець впевнено дивиться в перспективу воскресіння творіння Мазепи в Дігтярівці. «З Божою поміччю та небайдужістю всієї України, – піднесено говорить отець-подвижник, ми маємо відновити перлину Подесення!»
Отож свідомий люд правого берега Десни дякує розуму, мудрості та звитязі небайдужим українцям, котрі в час війни з москалями зиніціювали проєкт з облаштування покриття на відновленому приділі святині, зібравши кошти звідусюд на необхідний матеріял та роботу. А значить працю Юрія Бруєнко, Богдана Ворона та засновницю Благодійного фонду «Спадщина» Ганну Гаврилів вдячні українці Сіверщини пам’ятатимуть за добрий вчинок!
Ну, а щодо «трійці» працьовитих майстрів iз золотими руками – се просто знахідка для величних справ yв ім’я нашої історії, нашого духовного скарбу, наших відомих попередників! Гарна творча та працьовита команда Ігоря Колобейчука! Хоча, здається справедливіше буде називати сих чоловіків iз Карпат українськими патріотами. Як за способом життя, так і творінь, над якими гарно та результативно чаклують їхні вмілі руки. Отож, справді, вони золоті!
Як золотою є душа та добре серце в Людини, котра першою з архітектурно-митецьких кіл ХХІ століття взялася за справу століття – підняття з руїн Мазепиного храму! Так, се вельмиповажний архітектор Сергій Юрченко!
І дещо про Новгород-Сіверську міську громаду, на території якої знаходиться Дігтярівка. Сказати варто, бо заборгували ми перед І.Мазепою! Заборгували не тільки 30-літтям мовчання місцевих влад щодо увічнення Мазепи якомога найвиразніше! На жаль… В боргу перед ГЕТЬМАНОМ і внаслідок невігластва, байдужості, черствости та пофігізму чиновництва впродовж 30 років Незалежности.
Село заборгувало гетьману Мазепі
Коли по-правді, то Дігтярівська сільська громада заборгувала перед Іваном Степановичем. Ще б пак, півтора десятиліття на слуху епопея з відродженням церкви при такій шаленій увазі громадськості України та зарубіжжя!? В той же час село з округою та місцеві владні функціонери виявилися безсилими та нездатними навіть до серйозних ініціятив, не кажучи вже про перманентність невеличких пожертв на відновлення храму. Годі нагадувати й про тих, що складають так звану заможну «касту» і є фінансово потужними діячами Подесення та в різний спосіб обертається навколо села Дігтярівки. Вони мовчать. Як от олігархічні структури, які чверть століття прислуговуються «пайовими» наділами колишніх колгоспників або різного штибу не бідненькі земляки, що «вийшли з сільських хат» і наразі мають офіси, вдалий бізнес чи взагалі збирають капітал в зарубіжжі. Так, ці люди, як і кожен пересічний простий і смертний, мали б думати про спасіння душі та свої борги перед Богом!? А тому, здається, неетичним виглядають сподівання місцевих громадян, коли йдеться про відродження храму, на велику жертовність благодійників здалеку!? І, перш за все, в частині ініціятиви, коли «ховають очі» заможні нащадки тих, хто не тільки пам’ятає храм ще «живим», а й брав участь в руйнації Покровської церкви в 1960-х роках? Тому й акцентуємо, що справа відродження Мазепиного храму є честю для місцевих верств населення. Для всіх без виключення – від «крутих» багатіїв правого берега Десни і до пересічного трударя. Адже йдеться про храм, згадати про який, як і про патріотичних українців, не завадило навіть воєнне літо 2022 року. Бо се літо в Новгород-Сіверщині пройшло під знаком Івана Мазепи! Слава Україні! Героям Слава!
Автор: Борис Домоцький
Обговорення матеріалу