Всі 92 роки свого життя моя мати полюбляє красу природи. Квіти, трави та фарби, якими Всевишній сотворив неперевершену розкіш в Подесенні. Разом із тим, як свідок несчислених змін, перетворювань та модернизацій, мама по життю і віддає перевагу природному чиннику. Особливо небайдужою, як вчителька та людина з філософським стрижнем – вона прихильна до широкого світу природних цікавинок. Ще б пак, адже скільки їх траплялось на життєвому шляху!
Мама добре пам’ятає важкі, за 30 градусів морозу зими з гигантськими 2 метровими кучугурами, які утворювали справжні «гори» під солом’яні стріхи хатин! А такі собі справжньо теплі соняшні літа в Подесенні? Казала, що її батько, мій дід Іван Федорович Сугоняко – мав повагу до кавунів та динь, а так і велика родина ще від 20-х років знала радість смаку «екзотичних» на ту пору рослин на власному городі. До речі, знов таки за словами матері, природа навіть 90 років тому чи 50 – вміла «дарувати» людям сюрпризи. І дарма, що сьогодні поруч із нами вже не вельми очевидців, але моя мама пам’ятає «велику воду» 1931 року, яка накотилась на село Горбів дуже швидко, піднявшись на висоту, яку, за всієї «поваги», так і не перевершила повінь 1970 року!
Пам’ять мудрої жінки в поважному віці міцно тримає фрагменти життя, які викликають повагу представників молодої генерації. Ось і сьогодні на городній ділянці мама звернула увагу свого молодшого сина, тобто автора сих рядків, що наш картопляний клин цього сезону можнa назвати «особливим». За збереженням тривалого періоду свого цвітіння! Як розпустилися квіточки на картопляному просторі на початку червня – так два місяці, не звертаючи уваги на доволі сухе в нашому закутку над Десною літо – не здають позицій!
І дарма, що про врожай говорити не поспішаємо, але коли материнські очі здатні радіти від квітучого рідного поля – то добра нагода на успіх справи, до якої так активно кожної весни долучаються українці. Адже в нашого племені до картопельки особлива повага. Тим більше, що в Подесeнні, на відміну від середньої та південної частин Чернігівщини, якраз то «бульба» і рятувала життя селянам під час двох пережитих Голодоморів. Її з землі не лізли витягувати комуняки. І моя мама, будучи студенткою 1944-47 років Новгород-Сіверського педагогічного училища, на все життя запам’ятала іноді не вельми приємний смак перезимувавшої та напівзгнившої картопельки з поля, котра рятувала родину від голоду.
Р.S
А поле наше цього року справді симпaтичне і так рівненько вкрито блакитними та біленькими квіточками поліського «хліба», якому радіє разом iз нами і рідна матуся.
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу