До Революції Гідності до Новгорода-Сіверського частенько навідувалися москалі. З найближчих районів росії. На них тут очікували, як на рідних гостей. А тому чужинці перлися сюди, як дядько вранці у власний хлів. Ще б пак, сеж не країни Балтії і не Східна Європа, які до кінця 80-х були під контролем «імперії зла», а від часу самостійності – вимагають від московитів заповнити візу. Натомість в Україні таких порядків не було, а тому – їхали «на Україну».
Так і жили. І московитської публіки щороку в найпівнічнішому райцентрі переверталося ой як багато! Москалі, а конкретно – їхня влада з найближчих до України міст – заходила в Новгород-Сіверський неначе до Брянська. В той же час і новгород-сіверське чиновництво кацапів любило приймати. Що й казати – не цуралось, навіть споріднене коріння шукало. Мовляв, «братья же». А ще, московським візитерам подобалась тутешня горілка. Смакували. Ось тому, після розвалу союзу, на першій запит новгород-сіверського очільництва московити поспішали на правий берег Десни в межі старої Руси. До речі, їх так навчили в школах, що вони повірили в істину, що московити також є нащадками русичів. Смішно, але маємо те, що маємо.
Так ось, з земель Брянщини, яка від 1918-1919 років відірвана від України і перебуває під тимчасовою окупацією, чиновництво районного рівня з задоволенням поспішало в Україну. А конкретно – до Новгород-Сіверщини. Бо тут їм наливали «наперед» на кілька місяців, кормили сиром «расійскім» та при нагоді дарували «рускіх матрьошек». Іншого не вельми міцне економікою місто запропонувати не могло. Але тому, що задарма отримували – москалі раділи неначе діти. Так і жили. Інше діло новгород-сіверські управлінці. Їм хотілось чогось більшого з плеча «старшого брата», а тому відшукували моменти ближчого підходу до кремлівських околиць. Отож і зраділи одного разу, як заступник райадміністрації постав на порозі кабінету одіозного мера Лужкова. Пам’ятаєте, був такий негідник – хазяїн москви, що рвав горлянку до останнього щодо загарбання Криму та Севастополя? Та що там про анексію Українських Земель – цей діяч договорився до того, що за рік до смерті пропонував iз російських телеекранів пропозицію «перекачування води з Десни на Крим». Уявляєте рівень ненависті до УКРАЇНЦІВ? Натомість новгород-сіверське чиновництво раділо, немов немовля, можливості нахилити голову перед тим, хто «кепку кидав» у Криму та вручити цьому україножеру «дерев’яну різбляну шухлядку». А потім довго розповідати, як «в самой масквє пабивалі»! Десь так.
Здається останнім халявним візитом на запрошення влади Новгород-Сіверщини, котра до 2014 року не усвідомлювала національної належності, був приїзд голови Погарського району Міхаіла Лісака. Так, презентанта партії «єдінаросав», котрий з подіуму в парку біля «кафешки» дарував новгород-сіверським керівникам картину з зображенням сюжетів (за його словами) Мурав’їв та Вітемлі. А ще, цей прибувший до княжого міста чоловік, висловлював словами думку, які через 9 років спокійно і без сорому розтоптали його соплемінники росіяни на чолі з головний правителем – путіним.
А в той вересневий день 2013 року, який називався днем міста та «визволення» Новгородa-Сіверського від нацистів, пан Міхаіл Лісак говорив завчені ще на московитській стороні слова, до перетину державного кордону в Грем’ячі: «Чтобы Новгород-Северская земля всегда процветала и чтобы на ней всегда были урожаи хлеба, и чтобы люди были в достатке. 70 лет наши предки, отцы и деды бок о бок вместе изгоняли с нашей земли немецко-фашистских окупантов.
Нас Бог так перемешал, что это все кажется нашим общим. И я бы хотел, чтобы будущее, наши дети и внуки общались между собой. И украинцы, и белорусы, и русские.
И что бы никогда и никто не посмел ни то, что бы перешагнуть рубежи наших родин, а чтобы они даже ни могли об этом подумать. А дети и внуки чтобы могли протянуть один одному руки дружбы и помощи. Потому, что только вместе мы победим врага…» Ну як? З яких московитів сей чоловік, що на ту пору вже 7-й рік на посаді очільника Погарського району перебував? З «харошіх» москалів чи з херових?
Сенс роздумів ховається, звичайно, в іншій площині. Уявляєте, яка лукава та лицемірна мерзота приїздила на сей прекрасний український простір? Ну, нафіга вони тут гарцювали навіть після 1991 року? Скільки диверсійного матеріялу тут полишили в переліку «рузькава міра» та різних «отставних ваєнних»? І чи розкриті їхні діяння до повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року? Здається, тут більше запитань, ніж відповідей. В той же час, факт залишається перед нами – московська тусовка, використовуючи недолугість української влади на місцях, як от у Новгороді-Сіверському, нахабно прямувала сюди, прикриваючись солодкими промовами, поспішаючи купити все УКРАЇНСТВО. Не вийшло, бо УКРАЇНЦІ – не московити, а нащадки вельмидостойних ТРИПІЛЬЦІВ! Слава Україні!
З Чернігівщини для видання ПБД Костянтин Воскобойник
(фото з книги “Новгород-Сіверський – любов моя”)
Обговорення матеріалу