(пам’ятне слово Валентині Гладковій)
В гуманітарній царині Новгород-Сіверщини період від 60-х років ХХ століття засвідчив чимало харизматичних особистостей. В освіті, культурі, охороні здоров’я. Більшість з них були прибулими з різних куточків України. І ці «чужі» фахівці, без сумніву, зробили «погоду» на Новгород-Сіверщині, тому що плоди їхньої діяльності за багатьма прикладами і через півстоліття не дають загубитuся в пам’яті сучасників. Розподіл після навчального закладу, сімейні обставини чи іншого штибу причини привели на Новгород-Сіверську землю чисельний гурт яскравих постатей. Не дивлячись на проблеми побутового змісту, на економічну бідність та знесилення тодішнього Подесення – сильні духом та волею особистості не чкурнули світ за очі з невеличкого перuферійного міста з великою історією. Cвоєю невтомною працею піднімали сей край, робили відомою його історію, природні умови, красу навколишнього простору та непересічні таланти – на всю Україну. І в тому, що вже в часи Незалежної України геть маленьке містечко не загубилось у водовороті бурхливого, потужного, конкурентного та геть жорсткого життя є неоціненний внесок відданих трударів гуманітарних ланів Новгород-Сіверщини. Тож тих, хто опинився в полоні минулого князівсько-козацької столиці та з красою незайманої природи Подесення – була й Валентина Григоріївна Гладкова (1940-2018 р.р.)
«Пам’ять через віки» – розкішна поезія з останніх творінь Валентини Григорівни. Гарні слова в розрізі войовничої епохи з її трендовим представником. Рядки відомої мешканки Новгорода-Сіверського одного разу припали до душі самодіяльній складальниці мелодій з прадавнього Мізина, що на Коропщині в Понорницькій громаді Катерині Кулик, яка, вважай, стала після авторки вірша хрещеною прекрасного музичного творіння.
Про долю пісні, народженої двома жіночками розповідала мені пані Катерина. Саме вона розкрила подальші успіхи в просуванні твору, а так і збереженню пам’яті вже про Валентину Гладкову. Так, пісня Гладкової присвячена Івану Богуну, натомість її сценічне життя у виконанні співаків Сосниччини та Новгород-Сіверщини – се радість майбуття прекрасного твору. Словом, як у легенді вийшло! Творило серце пані Валентини полум’яний твір на честь Івана Богуна, а життя подало знак збереження світлої пам’яті самої авторки!
Дай Бог, щоб у «Пам’яті через віки» якомого довго тривала пам’ять про талановиту новгород-сіверську Майстриню!
З Валентиною Гладковою впродовж 40 років ми мали багато спільного на підгрунті усвідомлення НАЦІОНАЛЬНОГО, КУЛЬТУРНОГО, ІСТОРИЧНОГО. А тому й могли приятелювати. В житті я її запам’ятав, як найуспішнішу та найталановитішу фахiвчиню з практичної організації міських екскурсій в Новгороді-Сіверському. Піднята нею «планка» можливого навряд чи в найближчі роки буде змінена. Тому, що жінка мала дарунок Божий в площині вирішення завдань, які покладаються на екскурсовода.Її «коньком» були екскурсії, які будувалися на поетичній презентації подій, фактів, персоналій з багатовікової історії «Нового городка»(Новгорода-Сіверського).
Прикро, що Валентина Григорівна не залишила після себе відзняті ролики з повноформатною екскурсією. Але, мабуть, так Богові було потрібно.
Даруючи мить єднання гостей міста з магічними кадрами 1000-літньої історії Новгорода-Сіверського, пані Валентина в пошуках виразних та водночас і зрозумілих форм для вибагливої публіки з усієї України та зарубіжжя – впевнено випереджала час! Їй дякували не тільки жителі України, а й громадяни Московії, Білорусі, Польщі, Америки, Канади… Слова подяки говорили ті, хто бодай один раз почув слова від професіоналки, якою була Валентина Гладкова. Ії слова для гостей міста завжди було сміливим, правдивим, без фальшивих перекручувань історичної лінії, якими, бува, й досі грішать її колеги, коли йдеться про потребу відсування чужинського від подій та фактів Української історії в Новгороді-Сіверському!
Створювати контент своїх літературно-поетичних екскурсій, на мій погляд, їй було не вельми морочливо. Тому, що Майстриня не просто досконало володіла матеріялом, а й жила y завулках історичних подій міста над Десною!
В пам’яті національно свідомих новгород-сіверців Валентина Гладкова залишиться потужним гуманітарієм, неперевершеною організаторкою культурних заходів y місті, здібною ведучою масових програм на сценах Новгород-Сіверщини, розробницею сценарієв звітних концертів району на сценах Чернігова та столиці, презентанткою виразного українського слова та сміливою просвітянкою національних трендів серед змосковщеного населення краю.
Пані Валентина багато працювала на темі Русі та Козаччини. А тому, ще за доби Союзу, працюючи в Новгород-Сіверській філії Чернігівського історико архітектурного заповідника вона глибоко вивчала ці теми, проводила високого рівня екскурсії в Микільській церкві, де до відновлення служінь працювали музейні експозиції, які представляли український побут, козацтво тощо. Словом, сей сегмент історії любила, володіла ним на рівні, якому міг позаздрити науковець, який не один десяток років «сидів» на темі! Інша річ, як се бувало в «традиціях» місцевих влад Новгород-Сіверщини, достойно оцінити діяльність високого рівня фахівчині «князі» не прагнули. І причина була в одному – в популярності Валентини Гладкової серед гуманітаріїв району при постійному зростанні авторитету як фахівчині культури. Функціонерам завжди заважали місцеві успішні люди. Тим більше, що сценічний менеджмент та постановочна частина дихали свіжістю реалій життя, оскільки ця жінка чітко знала, до чого вона прагне в мистецьких творіннях, в декламуванні та в поетични х рядках.
Отож за кілька десятиліть перебування в ролі формування позитивного іміджу Новгород-Сіверського району та міста на високих подіумах КУЛЬТУРИ та зустрічей ГОСТЕЙ, місцева влада так і не змогла зробити чесний крок. Здавалось би, ну хіба ж то важко, за переліком подарованого РАЙОНУ на засадах такого собі ВОЛОНТЕРСТВА – присвоїти Валентині Григорівні Гладковій звання заслуженого працівника культури України?
Вже 4 роки Валентини Григорівни нема з нами…
За життя вона проспівала незабутню у віках пісню Слави староукраїнським князям з «місцевою» – Новгород-Сіверською пропискою. А найбільший лавровий вінок, звичайно, що дістався очільникам Новгород-Сіверського уділа! Так, перш за все Ігорю Святославовичу та його коханій дружині Єфросінії Ярославні. А далі – сотні рядків та полум’яне слово, як дарунок Вeликому полководцю Козаччини Іванові Богуну!
Було в житті цієї прекрасної жінки ще й місце для чарівної природи Подесення. А тому, разом iз чоловіком паном Ігорем вони чимало вільного часу проводили на лівому березі Десни в Биринському лісі. Гриби, ягоди, лікарські трави. Та й за наслідками таких оздоровлюючих рейдів на природу писати ставало легше, а рядки народжувалися куди правuльніші! Можливо, про що чомусь не запитав у Валентини Григорівни при спілкуванні, й народжувалися її найуспішніші поезії про Івана Богуна, про храми наші, бані яких якраз то й проглядаються відкрито з Задесення?
Красива та смілива, без заздрощів по життю, чутлива до людських проблем – такою в цім світі й запам’яталася нам козачка Валентина Гладкова з Полтавщини! Пройшовши дорогами важкого воєнного дитинства та міцно осівши на краю Землі Української, ця інтелектуалка майже півстоліття успішно презентувала Новгород-Сіверщину, а так і розділяла порівну успіхu та біди краю. Тієї землі, яку вона полюбила, уславила в своєму мистецтві і яка прийняла її навічно в свої обійми…
Спочивай з миром, дорога наша Землячко!
Автор: Борис Домоцький
Обговорення матеріалу