Листопад 2020. На всю силу Новгород-Сіверщиною просувається «коронавірус». Стомилися українці. Навіть до Мазепинської сторінки історії цього року вважай не дійшли. Нічого, здалаємо пошесть, то з більшою увагою повернемося до рідного скарбу.
Але сьогодні про осінь 2008 року, коли в Україні проходили заходи з нагоди 300 роковин знищення Батурина московитськими ворогами. Не забули трагедії, вчиненої московитами, бо при владі перебував патріотичний президент Віктор Ющенко. Інша річ, що в областях та районах, де на посадах міцно всілися від літа 1991 року «князькі-хохли», про відродження Української історії особливо не йшлось.
Безініціятивною в сегменті історії Козаччини та обережною залишалась влада Новгород-Сіверщини. Погоду створювали «професіонали-господарники» від совецької доби та «нові» кадри, які ввійшли до кабінетів ув «епоху» Л.Кучми. Отож і ставлення сих діячів до І.Мазепи відзначалось байдужістю, лінню щодо вивчення історії держави, а найчастіше – її незнанням. Тому «в залік» життєпису Новгород-Сіверщини з «мазепинської доби» аж до знакового 2014 року можна зарахувати хіба що «круглий стіл». Той, що для краєзнавців району було змодеровано Василем Чепурним, очільником обласної «Просвіти» та Сергієм Павленком, дослідником життя та діяльності гетьмана Івана Мазепи у вересні 2008 рок.
Знаковість події
Подія виявилася знаковою, оскільки учасники зібрання не тільки плідно подискутували про події 18 ст. на Новгород-Сіверщині та почули дещо з нових відкритів про І.С.Мазепу та Батуринську різанину, вчинену Московією в листопаді 1708 року. Формат заходу дозволяв присутнім запропонувати нові ідеї щодо меморіялізації головних місць з історії Гетьманщини на Новгород-Сіверщині. Інша річ, що з запропанованого на «круглому столі» запровадити в життя нічого не вдалось!? Хіба що будівельно-реставраційні роботи на руїнах Покровської церкви в с. Дігтярівці від 2011 року стали позитивним внеском у справу відродження епохи Мазепи. Але й ця ініціятива не була підтримана владою. Тож на прохання національно свідомих громадян – віруючих Української Церкви Київського патріархату в Дігтярівці та Новгород-Сіверщині, до порятунку Мазепиної святині долучилась українська діяспора Америки та Канади.
Авторові сих рядків разом із благочинним Новгород-Сіверського округу церков (УПЦ КП) панотцем В’ячеславом Павленком випала нагода просити добрих благодійників – докторку медицини Марію Фішер-Слиж та доктора історії Володимира Мезенцева інформувати українців за океаном. Були листи до поважних осіб діяспори, відомих меценатів. До збирання коштів підключилися сотні українців США та Канади. Саме в такий спосіб вдалось відбудувати та реставрувати один приділ храму, зведеного на кошти І.Мазепи на початку ХVІІІ ст. Підняти храм із руїн взявся архітектор Сергій Юрченко з Київа. Патріот. Він по-батьківськи взяв опіку над відновленням церкви. На жаль, з початком московитсько-української війни в 2014 році та за ігнорування сільською владою проблеми відродження храму Богоугодна справа зупинилась.
Шевченко – Мазепі!
В пам’яті мешканців Новгород-Сіверщини залишиться патріотичний вчинок українського державника та журналіста Віталія Шевченка. Відомий українець, він окрім піклування про телерадіопростор України на посаді голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, виявив здібності в гуртуванні колективу відомства до патріотичного чину! Ще б пак, саме на пожертви співробітників державної інституції та за організаційних заходів існуючої на ту пору ТК «Сіверська» (дир. В.Артюшкова) у вересні 2008 року під Дігтярівкою встановили пам’ятний знак – монументальні стели з зображеннями очільників держав – І.Мазепи та Карла ХІІ. Гранітна конструкція оновила місцину, де в 90-х роках ХХ ст. молоді патріоти району на чолі з Олександром Лупейком облаштували аматорський кам’яний об’єкт з дошкою, яка сповіщала про подію.
Втрачені
На «круглому столі» у вересні 2008 року не йшлось про великі витрати, які б мали лягти на районний бюджет. Більше того, учасники переймалися геть приземленими, маленькими справами, які мали б реальні наслідки щодо увічнення подій Козаччини. Інша справа, що тоді краєзнавцям району здавалось, що відтерміновувати проблему відродження УКРАЇНСЬКОЇ історії на Новгород-Сіверщині вже нема куди. Тому й пропонувалось встановити в населених пунктах меморіяльні таблиці та вказівники, які б інформували подорожуючих про перебування гетьмана Козацької України на цій землі. Обладнати невеличкі оглядові майданчики на пам’ятних місцях… Прикро, що підсумком виявилась порожня риторика. Позитивним моментом роботи краєзнавців на заході в Новгород-Сіверській бібліотеці, окрім змістовних повідомлень та ознайомлення публіки з документами, виявилась презентація Сергієм Павленком власної науково-публіцистичної праці «Загибель Батурина 2 листопада 1708 року». Відтоді дарунок чернігівського достойника Сергія Павленка з автографом стоїть на полиці в моїй особистій бібліотеці. У підсумку, проект відродження історії Української Державності на Новгород-Сіверщині не пішов у життя, а його місце зайняла ініціятива «руського міра» з Москви, яку хитрі владні діячі району «вдягнули» в шати такого собі «міждержавного фестивалю» «Нетлінне Слово..!»
І.Мазепу – не впускати!
На жаль і в наступні роки після вшанування трагедії Батурина, книга С.О.Павленка «Загибель Батурина 2 листопада 1708 року» так і не достукалась до свідомості районних посадовців у контексті потреби «повернення» І.Мазепи. І дарма, що ми не знаємо, хто з владців можливо потримав в руках названу книжку, в підсумку все вийшло примітивно – ім’я володаря булави Гетьманщини к.17-п.чверті 18 ст., який опікувався долею Новгород-Сіверщини, виявилось незрозумілим для нащадків козаків Новгород-Сіверської та Шептаківської сотень Стародубського полку. У підсумку, за роки після ювілейного 300 річчя, ні в Новгороді-Сіверському, ні в Дігтярівці, ні в центрі Шептаківської сотні так і не знайшлось місця увічненню І.Мазепи. В назвах вулиць, майданів, парків тощо. Проігнорували. Не впорядкували своєї свідомості й владні діячі. Не допомогли й потужні об’єми інформації останніх десятиліть з теми відродження вітчизняної історії в інтернеті про опіку Мазепи Новгород-Сіверщиною та окремо Спаським монастирем, на розвиток якого гетьман направив кілька універсалів та виклав купу грошей. Соромно, бо навіть влада села Дігтярівки так і не навчилася тримати в гідному стані «Мазепину гору». А так Іван Мазепа й надалі залишається не вельми бажаним презентантом Української історії на Новгород-Сіверській землі. Хіба що тільки вузькі кола музейників, педагогів та бібліотекарів не забувають згадувати гетьмана 2 рази на рік!? До речі саме в такому форматі пригадується останній помітний здвиг кількарічної давнини в Дігтярівській школі, який зініціювала тодішня директорка Наталка Чмихун. Зібралися до уродин гетьмана. Навіть гості з Батуринського заповідника на чолі з директоркою Наталкою Ребровою завітали та ще й символ нескореної України – кущі калини посадили на горі!
Замість епілогу
Ну, а коли про владу, то, дасть Бог, не загубиться в глибинах подій сходження на «Мазепинську гору» восени 2014 року! Тоді свідома громада – школярі, патріотичні активісти, очільники козацьких формувань Новгород-Сіверщини йшла в гору до Мазепи під очільництвом районної влади (голова РДА О.Мовчан)! Вперше в житті Новгород-Сіверщини шлях влади освячувався двома Великими Символами! Державним Прапором України та Національним (бандерівським!) червоно-чорним Знаменом! Правда класно? Ще б пак, коли під очільництвом патріотичного керівництва Новгород-Сіверської РДА навіть «регіонівське» чиновництво не змогло ігнорувати здвиг українців на горі, де живе дух Мазепи та лунає молитва до Бога. І тільки – від УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ!
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу