(або з сумної історії життя Новгород-Сіверщини в контексті теми рідного хліба)
Саме стільки виповнилося б Новгород-Сіверському хлібзаводу райспоживспілки в квітні 2023 року. От тільки ніхто нікого з таким ювілеєм вітати не буде. Тому, що нема ні хліба, про який піде мова, ні підприємства. А Новгород-Сіверський давно загубив можливість куштувати продукцію з печі свого рідного хлібзаводу. Що поробиш, такі ми.
А 24 лютого 2022 року, з початком широкомасштабного наступу російських фашистів на Україну, для мешканців 80 з гаком населених пунктів Новгород-Сіверської громади першою, як за рівнем потреби постала ХЛІБНА проблема. І то слава Богові, що міській владі, пожинаючи плоди не лише власної недолугости, а й попередників останніх десятка років – вдалося вимолити ХЛІБНУ допомогу від сусідів з Шостки, Семенівки, Глухова.
Ось ми й поведемо розмову про відверте безглуздя з присмаком паскудства, яке виходить з невігластва, засвідченого керівниками Новгород-Сіверщини ще від початку 2000-х років.Часу, коли, закриваючи очі на методичну руйнацію та знищення виробництва в районі, влада проявила інфантильність щодо втрати перспективи збереження маленьких «острівків» місцевої харчової промисловости. Словом, коли уважно проаналізувати все, що відбулось з промисловістю Новгород-Сіверщини до початку її втрати, то ми отримаємо яскравий приклад нечуваної ганьби та підлости.
Адже хіба ви знайдете в Україні Закон, який би позбавляв місцеву владу важелів впливу на процеси функціонування підприємств, установ та організацій різних форм власності на певній адміністративній території? Або такі рядки в законодавстві, котрі б спонукали місцевих владних «князьків» сприяти знищенню життєво необхідних виробництв, які сьогодні називають «критичною інфраструктурою». Натомість, в 1948 році, усвідомлюючи важливість ситуації з забезпеченням громадян району хлібом, партійна влада вважала за першу потребу контролювати стан справ на Новгород-Сіверській хлібопекарні. І тому, робота підприємства неодноразово слухалась на виконкомі Новгород-Сіверської міської ради, на підгрунті чого ухвалювалися рішення з певними заходами.
Але за десятиліття на Новгород-Сіверщині все змінилося до навпаки. Оскільки місцева партократія від 1991 року ніколи не відчувала себе українцями в прямому розумінні, то їхня відстороненість від загальних процесів розбудови НЕЗАЛЕЖНОЇ Української Держави згенерувала потугу безжальної руїни. Тієї, яка, зародившись в головах владців, з часом «зжерла» всі сподівання мешканців Новгород-Сіверщини на одужання району, а тим більше – на його воскресіння. Тим більше, що процес реформування промисловости та сільського господарства в районі від 1990-х років «профффесіоналами» був відправлений на самоплив у морі стихії та безладу, при їхньому мовчазному спогляданні на процес млявої смерти виробничого надбання краю.
Трішки з хлібної історії
В 1968 році в місті над Десною запрацювало підприємство харчової промисловості, яке належало Новгород-Сіверській райспоживспілці та сумлінно обслуговувало до 100 населених пунктів. Завод, на якому виготовлявся хліб, булки та іншого переліку смаколики, а також деякі м’ясні та безалкогольні напої, своєю продукцією мав повагу не тільки в селах, а й у райцентрі.
Спочатку випічку здійснювали в печах, які працювали на вугіллі. Натомість, від 1993 року, внаслідок завзятости та впертости директора заводу Василя Луговського разом iз патріотичним колективом однодумців – було зведено газову кoтельню. Нове енергетичне «серце» виробництва хліба не тільки набагато зменшило забруднення повітря, що виходило з могутньої труби у вигляді чорного диму, а й позбавило працівників стомлюючих людину незручностей. У всякому разі до заводчан прийшло цивілізаційне полегшення у вигляді тепла в побутових приміщеннях, відповідного санітарного стану тощо.
Чому ми акцентуємо увагу на патріотичності та відданости заводу тамтешніх працівників та працівниць? Тому, що в умовах, коли ще під кінець 1980-х розпочиналась історія з намірами його реконструкції, на перший погляд дієздатний проєкт вже почав «обростати» тим «мохом». Ага, вкриватися традиційною совіцькою бюрократичною тяганиною, яка називається «довгобудом». До речі прикладів подібної дурости, яка панувала за совітів, знаходимо немало на будівництвах в місті та селах, що, здається, в нашому краї заслуговує мало не на окрему книгу!? Так ось, на «Хлібзаводі» впродовж року прості робітники та начальство віддано жертвували власними матеріяльними заохоченнями, відмовившись від премій чи інших преференцій. В підсумку, як буває, коли щось задумується людьми з гідною метою та усвідомленням рівня досяжности – котельню, за вимогами всіх необхідних стандартів, добудували і колектив ще з більшим ентузіазмом запрацював над покращенням асортименту свого продукту. В стародруках газети «Радянського полісся» неодноразово з’являлися згадки про вправних майстрів iз випечки хліба, булок, бубликів тощо. Як от про підсумки 1993 року, коли завод виготовив та реалізував 4,5 тисяч тон хлібобулочних виробів та 90 тон ковбасних виробів.
Так, не дивуйтеся, на підприємстві був цех, в якому виготовляли кілька видів ковбас, серед яких була й така, що несла бренд «Сіверська»! А ще, додайте різні напої, як-то лимонад, 10 тисяч декалітрів якого в тім же році після модернізації було реалізoвано! Мабуть особливо щасливими були діти. Звичайно, тогочасну продукцію, за різними вимірами, важко порівнювати з сьогоднішнім асортиментом, якістю оформлення та іншими «фішками». Одначе те, що було – воно було!
Ще в середині 1980-х років за зміну, про що авторові сих рядків розповів один iз колишніх працівників «Хлібзаводу» Олександр Єнін, який 17-річним юнаком-практикантом прийшов на підприємство, виготовлялося до 4,5 тон хліба та булок yв асортименті.
Все своє втратили, навіть хліб
На жаль, в час випробувань промислового виробництва в Україні потужною кризою, основним підгрунтям якої був перехід від централізованої командно-адміністративної системи совіцького союзу до ринкових умов господарювання, в депресивних закутках типу Новгород-Сіверщини, геть швидко впало та перевернулося догори дригом багато чого!? Майже вся промисловість з сільським господарством.
Модератором розвалу стала стара партійно-совіцька номенклатура, котра, перекочувавши до кабінетів «нової влади» виявилась без жодних уявлень в голові про роботу господарства в ринкових кризових умовах, як і безграмотною в площині ухвалення конче потрібних на той час сміливих та виважених рішень в частині сприяння, а не перешкоджання, роботі підприємств! Тих осередків господарського комплексу Новгород-Сіверщини, які своїм змістом діяльности були приречені впоратися з кризою, бо базувалися на сировинному підмурівку, який історично та географічно є нашим рідним – на сільському господарстві. На жаль. Все ПРОСРАЛИ! А дикунська система приватизації при тотальному ігноруванні науки, освіти та фахових менеджерських дій в Новгород-Сіверщині впродовж 1990-х років – в підсумку, гидотні ознаки якого сьогодні пожинає громада, привела все до абсурду. В усякому разі, маємо результат, за якого близько 90 % підприємств у Новгород-Сіверщині наказали «довго жити».
Отож, на завершення 1990-х перспектива одужання і на виробництвах обох Новгород-Сіверських «пекарень» покривалась густим туманом. Оскільки хлібобулочні вироби випікав ще й «Завод продтоварів». Так, в 1998 році, про що свідчили цифри підсумкового статистичного звіту «Соціяльно-економічного становища Новгород-Сіверського району за січень-листопад 1998 року» на заводах відбулось скорочення виготовлення продукції. Якщо в 1997 році обидва підприємства видали 2735 тон хліба та хлібобулочних виробів, то наступний 1998 рік вже завершували з показником 96% до попереднього, рівно як і з виготовленням безалкогольних напоїв: до 77,8% знизили випуск в порівнянні з 1997 роком. В подальшому були процеси зі зміною господарів, з поверненням до дров’яного опалення замість газового… і багато чого іншого з серії неприємностей. Зрозуміло, що після загальної кризи в Україні і «Хлібзавод», як було модно, змінював форму власности та господарів, які особисто вирішували долю підприємства.
Натомість місцева влада не випадково й зветься місцевою, що має перебувати в щоденних турботах щодо вирішення нагальних проблем району, міста чи села. До того ж існує низка законів та іншого штибу бюрократичних актів, які за вмілого опанування керівниками адміністрацій самоврядних структур – могли сприяти порозумінню на певній території між малим та середнім бізнесом та владою щодо забезпечення гідних умов та стимуляції розвитку конче потрібної галузі господарювання.
На противагу громадам, які зберегли виробництво хліба, в Новгороді-Сіверському – нічого не вийшло. Тут обидва підприємства з традиційною УКРАЇНСЬКОЮ спеціялізацією – ХЛІБОПЕКАРСТВОМ закрилися намертво. Спочатку втратили Завод продтоварів, а пізніше, після довгої кризи – Хлібзавод.
P/S
17 квітня 1968 року в Новгороді-Сіверському відкривали Хлібзавод на чолі з директором Дмитром Швачком. Запрацювало підприємство, яке виготовляло для жителів сіл та міста найцінніший український продукт! До речі, на новий завод iз випiчки хлібобулочних виробів переїхали навіть майстри з інших районів Чернігівщини, які власноруч у місті на Десні мали започаткувати виробництво, яке й через тисячі років з часу опанування людством виготовлення хлібa, потребує Божого хисту!
Отож, навіть за геть сумних обставин,думається, що люди, які мають відношення до роботи на славному підприємстві, як от мої шановні сусідки Тетяна Янченко чи Інна Щербак, а також талановитий технарь Олександр Єнін, стануть не єдиними земляками, які, мабуть, пригадають час, коли працьовиті руки кількох поколінь новгород-сіверців творили смак, красу та силу! Творили з розумом та любов’ю те, що так підло «з’їло» невігластво людей наділених владою. (при підготовці статті використано стародруки газети «Радянське полісся» та видання документів «Із історії Новгорода-Сіверського», Ч.89р.)
Автор: Борис Домоцький
Обговорення матеріалу