В центральній частині українського Новгорода-Сіверського з башти на нас із мозаїчних портретів день і ніч дивляться очі двох тиранів. Зображення Гітлера серед них нема. Можливо в цім є своя місцева логіка. Адже тутешня постсовецька публіка продовжує вважати справедливою тезу, що вождь нацистів – то ворог, а двоє вбивць з Кремля, які відправили на той світ 100 мільйонів людей – то частина «нашєй історіі»! З тим і живуть.
А в суботу 23 листопада, коли на підвіконні свідомі представники НАЦІЇ, яка втратила під час масштабного ГЕНОЦИДУ до 10 мільйонів співвітчизників, запалювали свічки, новгород-сіверцям пропонувалось у районному будинку культури переглянути кіно. Про яке напередодні ширилась інформація соціяльними мережами, а на кіноафішах у місті громадяни могли дізнатись про місце та час забезпечення безкоштовного історико-культурного задоволення.
Моя 90-річна мама – людина зі стійкою пам’яттю жорстоких сторінок історії України, почувши напередодні мої прогнози щодо ймовірної уваги нашої публіки до кінострічки, не вельми виріла. Адже тема «Гірких жнив», рівно як і зміст створеного канадійцями кінематографічного продукту, на перший погляд, повинна була б захопити як учнівсько-студентський прошарок громади, так і спільноту старшого віку. Разом із тим, дізнавшись про реалії, а конкретно про ШІСТЬОХ присутніх на перегляді, ровесниця подій мало не зомліла, бо в кінозалу найпівнічнішого українського містечка за 40 кілометрів від ворожого кордону справді увійшло 6 містян!
Важко говорити про конкретні причини невтішних відвідин новгород-сіверцями першого фільму, створеного іноземцями за сторінками жахіть українського життя 1932-33 років. Разом із тим, для адекватного товариства на пагорбах Десни сумний підсумок відповідного рівня уваги до пережитого прадідами навряд чи може виявитися зрозумілим. Інша річ, що ми вже давненько мали б на низку подій впродовж останніх десятиліть у цім краю дивитися відкритими очима! Ось як, до речі, з тими ж образами Леніна та Сталіна. Хіба випадково вони спокійненько висять у середмісті Новгорода-Сіверського? Чи може ще ви вкажете бодай на одне українське місто з таким же рівнем «поваги» до двох чужинців-кровожерів? Та й не тільки в Україні, а й у державах, що пережили різні форми ГЕНОЦИДУ! От як євреї. Хіба дозволить собі, старий чи молодий єврей навіть позитивно оцінювати присутність на оточуючому просторі в якості поважного ідола зображення тих, хто нищив їхній етнос? Звичайно, що ні. Натомість Новгород-Сіверщина пишається такою ганьбою. І не дарма. Ці постаті, які мали конкретну мету знищення УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ, продовжують незавершену компанію. Тільки тепер у мізках моїх земляків. Вони отруюють дух, плюндрують розум та руйнують мізки, а значить і перетворюють частину спільноти на конкретних невдах, манкуртів та ватників.
Фільм «Гіркі жнива» – екранізована розповідь про трагедію щирого кохання українців під час Великого Голодомору. Про те страхіття, яке забрало мільйони життів наших соплемінників на найродючіших у світі землях.
Се кіно – про людей з обох боків великої річки свідомості. Кіноробота талановитих майстрів з Канади 2017 року про світлі українські душі наших попередників, а так і про тиранів, які поставили за мету знищення великого етносу, який не підкорився советам та про інші злі сили Темряви.
І тому, на наш погляд, дивними на тлі вшанування жертв Голодоморів в Україні, виглядає незграбність великих та малих начальників Новгород-Сіверщини піднестися над своїм невіглаством, проявивши повагу до сокрального.
Замість епілогу
Тема неповаги до минувшини – проблема моральна. На жаль, у таких випадках зовсім мало для розмови про функціонування норм Закону. Ну, хіба що коли йдеться про публічне заперечення Голодомору та неповагу держслужбовців до гідного вшанування подій. В іншому ж – все на совісті кожного…
Ось і сей раз було прикро. За недоотримане молодим поколінням українців, які в силу невдалого ставлення дорослих вимушено втрачають можливості своєчасного усвідомлення відкритих та чесних сторінок нашої історії. Тому й важко буває спостерігати, особливо коли маєш досвід навчання та виховання молодого покоління історією, як сей скарб в найпівнічнішому краї часто виявляється несправедливо викривленим. Подібне маємо і з темою Геноциду 1932-33 років. Тут справді дуже багато фальшування, викривлень та маніпуляцій про Голодомор на Новгород-Сіверщині, тема якого залишається майже не вивченою. Відсутня реальна карта людських жертв у селах, а цифри, які називають 500-700 осіб втрат – є неприпустимо заниженими. Мало спогадів, які за 28 років Незалежності так і не отримали свого узагальненого видання. Ну і, звичайно, не можна мовчати про відсутність Меморіального знака жертв Голодоморів 1921-22 років, 1932-33 років, 1946-47 років. Дерев’яний Хрест, який за багато кілометрів стоїть у лісі за Новгородом–Сіверським, виконує хіба що функцію нагадування нині сущим поколінням про рівень поваги до трагедії народу у ХХ ст.
Словом, як не повертай, а для Новгород-Сіверщини «Гіркі жнива» 1932-33 років вже давно є значно гіркішими, ніж вони зійшли на екран порожньої зали в районному будинку культури в День пам’яті мільйонів жертв страшного Геноциду.
Обговорення матеріалу