Для людей, для науки, заради покращення суспільства вцілому, а так і окремих його царин, вченими пишуться наукові роботи. Які не тільки при житті певного покоління, а й у майбутньому використовуються задля вдосконалення суспільних відносин, виробництва та вцілому всього життя. Вчених, зазвичай, поважають в будь-якому суспільстві. А виключення, де розумних, талановитих та геніяльних людей переслідують чи навіть знищують – складають тоталітарні диктаторські держави. Є такі і сьогодні.
З сумної 74 річної історії перебування в жорстких лещатах чужинської облудної системи вийшла і незалежна Україна, відновивши самостійність в 1991 році. Відтоді, здавалось би, нам відводився час для впорядкування не тільки суспільних відносин, а й уладнання економіки чи здолання проблем в гуманітарному сегменті.
За 30 років, думається, Господь не раз підказував нам про важливість повернення українців до усвідомлення величі непересічних вітчизняних особистостей минулих часів як для сьогодення, так і для майбуття України.
В 1883 році успішний в майбутньому юний українець полишав стіни відомої в Російській імперії якістю знань випускників чоловічої гімназії. Позаду були найщасливіші дні. І Володимир Косинський – стрункий, вихований, ерудований та приємної зовнішності молодий чоловік повертався до батьківського родового гнізда в с.Дорошівці в Глухівському повіті, щоб вже за кілька тижнів відправитись на чужую Московію для вступу в провідний університет імперії.
На жаль і на 30 році Незалежності Новгород-Сіверський, як місто з 400 роками Магдебурзького права – не знайшло ні часу, ні можливостей, ні волі, ні крихти уваги заради усвідомленого опанування потенціялом, який полишили великі земляки. Тож не вельми справедливо, а насправді паскудно вийшло і з людиною, про яку ми трішки поговоримо. Адже наразі жоден з «насельників» владних кабінетів в нашому краї окрім як посмикати плечима, жодного слова не здатен вимовити при спробі подискутувати про креативного земляка.
А В.А.Косинський (1864-1938) внаслідок титанічного самовдосконалення, перманентного навчання, системних наукових студій та роботи з джерельною базою, справді досяг за багатьма напрямками успіхів, які могли б задовольнити своєю результативністю життєпис одразу кількох талантів. Натомість, піднімаючи з небуття для історії Новгород-Сіверщини таку постать, як Володимир Косинський, ми звертаємо увагу на великого, без перебільшення, науковця – «видатного фахівця в галузі політекономії, фінансів, економоміки сільського господарства», який «розглядав питання нової ролі науки та її організації» та «висунув ідею організації інститутів земельних інженерів» (Вікіпедія)
В 1887 році Володимир Косинський закінчив фізико-математичний факультет, а в 1888 екстерном склав іспити за курс юридичного факультету Московського університету.
Особистість колишнього гімназиста з Новгород-Сіверського навчального закладу вражала своєю науковою потугою не тільки наукові громади провідних вишів Московії та України. Вченого запрошували найкращі університети Німеччини, Чехії тощо для виступу з лекціями. А його відрядження за кордоном тривали місяцями та роками.
Розклад життя за багатьма напрямками змінила Лютнева революція 1917 року в Російській імперії та події Української революції. Володимир Косинський працював у різних громадських та державницьких структурах, входив до складу Української Центральної ради від партії кадетів, був серед гурту перших достойників, які заклали підмурівок Української Академії Наук у 1918 році. В короткий період існування Української Держави наш видатний земляк перебував на посаді міністра в уряді гетьмана Скоропадського.
Прикро, що цій людині місто досі не віддячило. За жоден тренд. Ні за можливість згадування назви Богом забутого містечка на сторінках солідних енциклопедичних видань, ні за наукові досягнення академіка Косовського в царині землекористування та аграрного сегменту господарства, ну і, звичайно, зовсім ні за державницькі справи в площині створення Української академії наук чи перебування на посаді міністра уряду гетьмана Скоропадського в 1918 році.
Революційні події, як і в долях багатьох талановитих постатей доби революцій після 1917 року, важко пройшлися по життю академіка, громадського та державного діяча В.А.Косинського. А тому вже в 1921 році, маючи негативний досвід життя під різними урядами в Україні, а особливо претензії влади Советів, 57 річний українець відправився в еміграцію до Європи. Там він у 1938 році в Ризі й завершив свій земний шлях. Зрозуміло, що в іншому краї нашої великої України, бодай меморіяльна таблиця на стіні колишньої Новгород-Сіверської чоловічої гімназії, в якій навчався талановитий інтелектуал – давно б прикрашала заклад.
А пригадати постать наукового велетня кінця 19-поч.20 ст. в листопадові дні нас примусили традиційні роздуми про трагізм історичних подій, які припадають на осінь. Хоча, здавалось би, йдеться не тільки про сумне. Адже осінь є сезоном звитяжних віх ув Українській революції 1917-1921 років!? Які відобразились, перш за все, в Універсалах Української Центральної ради. Разом з тим, ми не маємо забувати, які страждання обвалилися на голови кількох поколінь українців із приходом на наші землі московитських окупантів, починаючи від першої московитсько-української війни в 1917 році. Отож, події великої трагедії, яка вже від листопада 1917 запалилась кривавим кольором на Українській Землі, знайшли своє віддзеркалення і в споминах великого презентанта українського інтелектуального достойництва В.А.Косинського. А якими він їх запам’ятав і як оцінював подальшу перспективу під впливом побаченого в Новгород-Сіверському повіті, знаходимо в одній з його праць.
Здавалось би, вчений, державник, економіст розглядає питання далекі від кривавих подій. Аграрні. Але він вже чітко усвідомлює страшні наслідки, які матимуть ті вибухові речовини, котрі закладені більшовицькими гаслами щодо землі. Гаслами брехливими, підступними та лукавими. Тож зверніть увагу на оцінку побаченого очима Володимира Косинського в Новгороді-Сіверському та окрузі «зразка» 1917 року. Він дивиться на юрбу, читає гасла, які заповнюють простір, слухає промовців на імпровізованих майданчиках із галасливою публікою.
«Эти лозунги значат, в сущности, совсем не то, что связывает с ними население, и сплошь и рядом говорят нечто такое, что не соответствует ни действительным нуждам, ни силам народа… Население введено невольно или вольно в заблуждение и фанатизировано… Такое положение опасно и должно окончиться катастрофою! Страшно становится за страну при виде бушующего моря раскаленной лавы. Теперь темные массы бросились громить помещичьи имения и скоро бросятся друг на друга – село на село и волость на волость делить награбленные имущества и землю. В Новгород-Северском уезде Черниговской губернии, в котором пишутся эти строки, уже происходят подобные сцены… Эти темные массы могут стереть с лица земли нашей все хоть сколько-нибудь культурное, совершенно разорить население и опустить страну в самое мрачное варварство. Но как ни страшна современная действительность, как ни ужасно современное положение, нам предстоят, может быть, еще более тяжелые времена, еще более страшные испытания. Представьте себе положение, когда ни органы законодательные, ни Учредительное Собрание (ни Всероссийское, ни Украинское) не смогут разрешить аграрньй вопрос в том смысле, как он поставлен перед населением. А ведь это так будет! Ибо сам вопрос поставлен неразрешимо. Что случится тогда? Какой взрыв отчаяния, недоверия и озлобления зальет нашу родную землю? Какие страшные, мучительные конвульсии исказят доверчивое лицо народа, поверившего в близкое осуществление всеобщего благополучия?.. И какие судороги ужаса и отчаяния схватят все тело народа, прожившего великую историю? И… к каким богам он обратится?!…» 1917, декабря 30. Новгород-Северск. (Косинский В. А. Основные тенденции в мобилизации земельной собственности и их социально-экономические факторы: К аграрному вопросу. – Вып. 2. – Ч. 2: Мобилизация земельной собственности. – Киев, 1918. – С. I-IV.)
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу