так назвав своє дописування у Фейсбук на історичну тему Сергій Дмитриєнко. Думки чернігівського історика є актуальними для сьогодення. Оскільки впродовж 2019 року національно свідома українська громада не раз повертатиметься до теми життя та діяльності Гетьмана України Івана Степановича Мазепи. А кожну добру згадку про Великого Українця вважатиме впевненим кроком на шляху відновлення історичної справедливості та правди про часи Гетьманщини, її Лицарів та безпосередньо Івана Мазепи.
Сподіваймося, що у цій шляхетній справі набуватимуть значення і згадки та розповіді учасників Батуринської Міжнародної археологічної експедиції, організованої Інститутом історії, етнології та правознавства ім. О.М.Лазаревського, ЧНПУ імені Т.Шевченка та Канадським інститутом українських студій. Отож, шановні читачі, нехай і невеличкий роздум Сергія Дмитриєнка про спадок І.С.Мазепи прийдеться вам до душі.
На жаль, пан Сергій, невтомний ентузіаст української науки, внаслідок хвороби не працює в Інституті історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського, з яким у талановитого чернігівця пов’язано чимало років біографії. Натомість, як відповідальний, чесний та об’єктивний дослідник, він перманентно є присутнім у вирії подій вітчизняного наукового світу. А ще, наш земляк прекрасний педагог, за що, при нагоді, згадується добрим словом випускниками історичного факультету (з певного часу Інституту історії, етнології та правознавства ім. О.М.Лазаревського).
Сергій Дмитриєнко має і Божі обдарування. Він – дока у площині мистецтвознавства, реконструкції та комп’ютерної графіки. Авжеж, півстолітття – зі шкільних років та часу студенства (стіннівка істфаку 1979-1984 років «Колесо історії» родичається з малюванням! І сей чинник справді додає потуги й без того колоритній, а часом і бунтівній з юності, постаті. Знається пан Сергій і на виконанні бардівських пісень на гітарі та тримає по життю патріотичну позицію в темі сучасної політики та державотворення.
Словом, побажаємо здоров’я та плідних ідей Сергію Дмитриєнку, а читачам – роздум мого шановного друга зі студентської лави. Бо цього року вже 40 літ стукне, як ми стали на поріг рідної альма-матір – ЧДПІ, започаткувавши нашу дружбу.
«У 2009-2010 рр. серед решток палацу гетьмана І. Мазепи на Гончарівці, – пише С.Дмитриєнко, – було знайдено чимало фрагментів керамічних плит із зображеннями герба гетьмана та монограмою. Деякі уламки були теракотові, а інші вкриті глазур’ю блактиного, білого, та жовтого кольорів. Керівник розкопок Ю.Ситий визначив, що глазуровані плити оздоблювали чільний фасад палацу, а теракотові – бічні. Вдалося встановити розмір геральдичних плит 41х33,5 см і створити їх комп’ютерні реконструкції. Геральдичні символи оточують вісім кириличних літер – І, М, Г, В, Ц, П, Ц, В, З, які мають наступне прочитання: Іван Мазепа Гетьман Війська Царської Пресвітлої Царської Величності Запорізького. Важно зауважити, що титул царський було скорочено: російською – Єго Царського Пресветлого Величества… Монограми гетьмана із скороченням царського титулу або вилученням його не були винятком, наприклад, на срібних шатах кіоту ікони, кухлі, медальйоні та інших витворах, фундованих гетьманом. 4 з них експонувалися на виставці «Україна – Швеція: на перехрестях історії» (2010) в Українському музеї у Нью-Йорку.
Згадувана гербова плита – перша знахідка Мазепиного герба у Батурині. Один з керівників Батуринської археологічної експедиції В. Мезенцев вважає, що керамісти-кахлярі взорували на ілюстрації київських та чернігівських стародруків 1680-90-х рр., скоріш за все, на гравюри Івана Щирського (бл. 1650-1714) – художника києво-чернігівської граверської школи. Правдоподібно, саме йому Іван Мазепа замовляв оригінальні ескізи свого герба. За оцінкою Ю. Ситого, пічні кахлі, геральдичні плити та розетки гончарівського палацу є найкращими зразками кахлярського ремесла України кінця ХVII – початку XVIII ст. Він вважає, що Мазепа особисто замовляв декор керамічних прикрас для своєї резиденції.»
Обговорення матеріалу