Вони щоразу біснуються. Варто лишень обуритись тим, що здійснили паскудники, розмістивши готель на похованні тисяч полонених червоноармійців 1941-43 років. І так – впродовж років, коли згадуємо неприємну для них, але правдиву історію. Починають верещати, надувати щоки та тупцювати ногами. Добре, хоч не б’ють кулаком! Мовляв, ну, що весь час чіпляти нас, згадувати те, що не повернути? Ну, зробили таке. Але се ж дарунок нам такий розкішний був від самого президента. Такий готель поставили! Навіть в Чернігові нічого подібного нема. Ну й що, коли кістки повилазили? Не станем руйнувати ж його?
А тим часом у Новгороді-Сіверському в липні продаватимуть готель. Той, що називають «Слов’янським». Він значиться «4-х зірковим». «Зірки» від першого дня знаходились високо на стіні споруди до минулої весни. Наразі атрибут «успішності» закладу відсутній! Публіка думає, що в такий спосіб сповістили світові про очікувані зміни в його діяльності. Але восени 2004-го, коли десятиліття перебування на посаді Президента України земляка Л.Кучми добігало кінця, в Новгороді-Сіверському поспішали завершити будівництво готелю. Нарощували темпи, бо стратегія керівництва держави не мала ніяких сумнівів щодо «великої» дружби з РФ, яка ще не встигла розпочати агресію. Ну, хіба що московити спробували восени 2003 року полізти на український острів Тузлу!? Але Україна пробачила агресивний жест ворога і державні мужі України кращої місцини для обійм президентів, ніж обрану в Новгороді-Сіверському під готель – не могли й уявити! Ще б пак, «місто дружби», яким нашу Козацьку сотенну столицю хотіли бачити московити, в ті роки добрий шматок життя працювало на «общєє дєло». Ось і трішки пізніше заради тієї ж дружби «братьєв» і за їхнім же сценарієм – на нашій стороні придумали так зване «міждержавне» свято!? Ага, правильно – «Нетлінним «Словом…» його назвавши. У підсумку – на готель, який архітектурою нагадував місцевий залізничний вокзал – ставилось все! Бо за геніальними думками посадовців у Києві весь сей «скарб» замислювався таким собі «ключем» прориву в день завтрашній економічно занедбаного на ту пору Новгорода-Сіверського.
Варто зазначити, що готельна будівля за постійної присутності столичного(!) представництва зростала досить швидко. Адже її свіжі апартаменти готувалися для Кучми, Путіна, Лукашенка. А ще, подейкували, що й лідера Казахстану Н.Назарбаєва публіка теж мала зустрічати в Новгороді-Сіверському. І що йому призначалась окрема «резиденція» в «двоповерхівці» санаторію «Чайка». Так се чи ні – історія заховала відповідь від людей. Але нинішній стан цього тренду- обідране та «голе» приміщення у хащах! Оскільки, відреставроване дорогими матеріалами та обставлене ще дорожчим побутовим та сантехнічним начинням – «коробочка» одразу після «президентських» днів прийняла на себе нашестя мародерів. Мабуть, так було задумано?
Ну, а в очікуванні президентів все пішло не за сценарієм. 3-х перших зі згаданих Новгород-Сіверський наживо побачив, навіть в гурті з Януковичем та Медведєвим. Натомість креативна постать Центральної Азії – Нурсултан Абишевич новгород-сіверських європейців своєю появою на прадавніх пагорбах Подесення не ощасливив. Стався «облом» і з першою ночівлею у покоях нового готелю прибувших на стадіон Новгорода-Сіверського 2004 року гелікоптерами президентів. Кажуть, що тільки відобідали. Але поспати в ліжках «Слов’янського» й за чисельної охорони на вулицях райцентру – не ризикнули. Інша річ – привід для думок місцевої авдиторії на всі роки! Тож і найправдивіша легенда вже 16 років iз пафосом несе гостям інформацію про внесок іменитого земляка в розвиток містечка на Десні. Мовляв, ось що нам Л.Кучма побудував! Ну, то й добре.
Тривожить тільки, що задум будівництва виявився безглуздим. Оскільки вибір СКОРБОТНОЇ МІСЦИНИ під майданчик готельної споруди та ще й з візуальним «приклеюванням» до головної Брами Спасо-Преображенського монастиря аж ніяк не засвідчував особливого архітектурного розуму. Можна припустити, що у владі адекватні люди теж розуміли паскудний «ляп». Але вони мовчать, «набравши води в рота», про «творіння» від похмурої осені 2004 року. І тільки окремі краєзнавці та жменька свідомих громадян відчувають дискомфорт на психологічному рівні, міркуючи про наслідки гріха, який впав на громаду після пaплюження людської пам’яті.
У роки Другої світової війни монастир, який діючим є наразі, від осені 1941 року нацисти визначили під одне з 3-х місць утримання совецьких військовополонених у Новгороді-Сіверському. Тож червоноармійців, які помирали, охорона щоранку вивозила кіньми чи автівкою до яру. Кидали в провалля, присипаючи землею та вапном недалеко від монастирських мурів. Під час розробки місцини під будівництво, автору сих рядків випала нагода на місці розмовляти та отримати змістовну інформацію від одного з представників колишнього партійного керівництва Новгород-Сіверського району М.М.Сергієнка. Співрозмовник досить детально повідомив про згадки очевидця подій 1941-43 років – жителя міста В.Шабеті щодо поховань померлих червоноармійців солдатами «вермахту» біля монастиря. Він же, Микола Сергієнко, бачив і «вердикт» тодішнього високопосадовця з адміністрації Президента, який, за його словами, вистрибнувши з гелікоптера, відмашкою руки так і мовив: «Строіть здесь, лучшева мєста нє прідумать»!
«Лучшєва» чи «не лучшєва», а ми з учнями Новгород-Сіверської середньої школи №2 у 2004 році під удари дизель-молота, забиваючого 18 метрові сваї на крутосхилах, вщерть заповнених кістками воїнів з концтабору 1941-43 років, відчули моральний обов’язок вийти на простір, зруйнований сучасниками. Учні побачили неповагу до природи і до померлих воїнів Другої світової. Гуртківці «Сіверії» випустили стіннівку». «…Готель буде потім, – читаємо велику учнівську стіннівку гуртківців середньої школи №2, присвячену екологічним проблемам міста 2004 року. Але спочатку суцільно руйнується один iз корінних схилів над Десною, знищено десятки дерев, що були й окрасою міста, й протиерозійними охоронцями. Будова через певну кількість років стане «головним болем» для влади міста за своїми помилками щодо вибору місця розташування. І архітектори Середньовіччя звичайно не могли врахувати те, що у 21 сторіччі нові проектанти майже впритул наблизяться до обителі, а схили яру будуть зрушені. Природні водотоки засипатимуть тисячами тон гірських порід. А як поведе себе дощова і тала вода??? Бачиться, що мало нас вчить природа!» Було підготовлено низку публікацій у різних виданнях. Серед інших – «Готель, що падає у провалля», 2010 рік /siver.com.ua/news/
А час помсти настав швидше, ніж могли передбачити проектанти будівництва. За рік північний край готельного господарства «поповз» ув яр. З болем, бо природа безжально руйнувала грунт, шматуючи міцні бетонні комунікації! До будівель залишались лічені метри. Урвище вперто підбиралось до мети – «проковтнути» «Слов’янський»! Врятували мільйони грошей, які держава була вимушена витратити на порятунок залізо-бетонного творіння. (читай https://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/, 2009 рік)
Міркуючи над будівництвами подібного штибу, не перестаєш замислюватися про щедрі презентації, які нагадують нам про безвідповідальність владного бомонду України. Коли будується зовсім не те й не там, що потрібно народу, а йдеться тільки про красиву рекламу особистих амбіцій на рівні «хайпу» заради забави. Ось і «4-зірковий» велетень, «з’ївши» більше 100 млн. грн., на які в 2004 році Новгород-Сіверщина могла покінчити з більшістю існуючих проблем, так і не став прибутковою установою. Навіть з елементарним, яке зветься «взяттям на баланс», про що повідомляли контролюючі фінансові структури Чернігівської області, (не відомо, як зараз?) нічого не виходило впродовж років. Неначе пороблено було!? (читайте звіт про перевірку фінансової контролюючої структури Чернігівської області «Дитя, з яким треба розстатися», – в http://eco.cg.gov.ua/)
Замість епілогу
В інтернет мережах під впливом повідомлень Чернігівської обласної влади про очікуваний продаж «теремка», новгород-сіверська публіка, іноді під вечір, вдається до дискусій, шукаючи відповідь на «гамлетівське» запитання. Особливо «запалюють» ті, що вміють «брови насупити», як захисники совецьких часів, не погоджуючись з можливістю передачі готелю в приватну власність. Одних – не влаштовує стартова ціна, інших – зневіра в можливість чесного продажу тощо.
А тема, як для полеміки місцевих інтелектуалів, справді має право бути. Ще б пак, вона пробудила до життя з бажанням «всунути ніс» в українські справи навіть «доброжєлатєлєй» з московитської сторони. Які голосами «з–за порєбрика» так і кажуть, що «болить» їм – колишнім вихідцям з України за долю «радной» сторони. От тільки, як завжди буває, коли «на кон» у підсумку ставляться гроші – бажаючих посперечатися за моральні чинники не знаходиться. Тож і в дебатах навколо «Слов’янського» -їх неначе «бик язиком злизав». Жодного рядка. Ніхто «сорочку не рве» з тих діячів, що раділи появі готельного «монстра», а далі так і не посприяв облаштуванню біля готелю Меморіального знака з проханням пробачення нині сущих перед тими, чиї останки вивезли кудись за місто.
І тому, коли розмови обертаються навколо «шкіри невбитого ведмедя» – вони не заслуговують на серйозне ставлення. А розмірковувати про очікуваний продаж можна тільки добре пам’ятаючи, що зміна форми власності в «Слов’янському» зовсім не гарантує зростання рівня заможності новгород-сіверців. Як кажуть, не в тій стороні шукаємо «рятівну» палицю для захисту від бідності та лиха. Бо на заваді подій, які відбулись і які відбуватимуться в майбутньому – маємо «нерозрубаний гордієвий вузол», що унеможливлює серйозність та світлість наших очікувань та перемог у зв’язку з названим об’єктом.
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу