Декілька думок щодо великого минулого і плачевного сьогодення легендарного навчального закладу.
Нещодавно мав потребу підійти до будівлі школи та уважніше подивитися на відому у рідному Новгороді-Сіверському «пам’ятку» архітектури 19 ст. Слово «пам’ятку» взяв у лапки, бо після «євроремонтів» 2004 року так називати відому споруду можна хіба що умовно. На місці щиро розмовляв з працьовитими чоловіками. Обступивши візок, наповнений піском, вони з лопатами в руках мізкували над подальшими діями…
Щорічний «ритуал» наведення марафету давно приївся технічним трударям гімназії. І навряд чи хлопці цього разу мали бажання говорити з журналістом про те, що добряче набридло. Але нам, навпаки, в силу професійної діяльності не хотілось полишати без відповіді розділ теми безвідповідального виконання робіт у Новгороді-Сіверському на історичних об.єктах. Ось як на прикладі теперішньої гімназії, фасадний вигляд якої 15 років псує настрій кожному, хто дивиться на школу після славнозвісного «євроремонту».
Пригадалось , як під закат літа 2004 року приміщення колишньої Новгород-Сіверської чоловічої гімназії, будівництву якого у 40-ві 19 сторіччя посприяв імператорський двір, ремонтували сучасні «зодчі» , одночасно …спалюючи!? Немов домовившись з демонами на рівні «містичної» угоди. Чому питаєте? Тому, що відбулась трагедія рівно через 160 років після урочистостей з нагоди відкриття найавторітетнішої гімназії у всій імперії.
Того жорстокого вечора з попелом та димом з легендарного новгород-сіверського простору пішла геть виразна історія з епохою просвітництва 18-19 ст. на Лівобережжі. Зникла аура, яка знала майбутніх геніїв, богему, майстрів різних сегментів життя українського суспільства. Вона в муках справжнього вогняного пекла покинула Новгород-Сіверський, відлетівши в Небо. Назавжди. ( детально можна читати у газеті «Сіверщина» серпень 2004 р. спецвипуск; Б.Домоцький «Пожежа: вирок, розплата, фінал політичного лицемірства»)
Сіверська гордість
А до пожежі будівля трималась, переживши низку бурхливих подій, враховуючи дві Світові війни. Міцна та велична, зручна та зрозуміла як за архітектурою так і за особливістю формування затишку у старому Новгороді-Сіверському, школа нагадувала непохитну крицю, дихаючу величчю та вічністю! І дарма, що Костянтин Ушинський, представник найвідомішого гурту випускників гімназії, не встиг побігати коридорами кам.яної споруди, враження про новий храм науки не загубилися у спогадах не менш знаних українців. Пантелеймон Куліш, Михайло Чалий, Дмитро Самоквасов, …
Справді, до 1917 року се була не просто пересічна гімназія на Лівобережжі. А від 1844 року у стінах двоповерхової новобудови зростали покоління розумників, багатьом з яких доля уславила на віки. Тим далеким спадком і ми пишаємось сьогодні.
Спалена історія
До ночі лишились тільки кам.яні стіни. А ще-специфічний запах згорівшої деревини,відібраної у навколишніх лісах. Ближче до ранку важкий туман нахабно та важкувато осідав на стомлене сонне місто.
А за кілька годин до того, як червоне полум.я довжелезного вогняного «язика» над другим поверхом «зжирало» історію, пам’ять та легендарний життєпис, відправляючи дорогоцінний вантаж на Небеса, Новгородом-Сіверським поширитись чутки про «замовленість» пожежі!? І хоча зрозуміти причини трагедії 2004 року не вдалось, бо поговорили лишень про «нехлюйство» роботяг, «затупивших» начебто зі зварювальними роботами на горищі, тема на «недочитаній» сторінці була закрита… А у школі спокійно продовжили ремонт за програмою «великих перетворень» часів Президента-земляка. У підсумку-все зачистили, а «голі» стіни швидко «заповнили» вже відомим на ту пору і у Новгороді-Сіверському «євроремонтом». Тоді ж остаточно знищили і найкращий в Україні шкільний краєзнавчий музей, створений відомим вчителем Іваном Коломійцем.
Архітектурний ерзац
Важко сказати, наскільки якісними були розчини, розчинники та фарби, рівно як і вміння майстрів. Але те, що вийшло у підсумку зовнішньо- розчаровує. Оскільки одразу, як будівельники полишили об.єкт, до кожної весни «обличчя» школи набуває ознак «хвороби»! Все «наліплене», то там, то тут- відпадає, фарба лушпиться, «тягнучи» за собою «євроштукатурку»!
Можна тільки співчувати директорові гімназії! Розумію, як колишній колега. Уявляю, як неймовірно важко панові Олександру ходити вздовж фасадної стіни, переймаючись за безпеку дітлахів та не вельми пристойною зовнішністю Державної гімназії ім.Ушинського. А скільки грошей щороку на «підмазування» та перетирки штукатурки треба викинути? І ремонтувати мають власноруч, що і робить колектив школи. І все це важко, як фізично, так і фінансово, оскільки мішком цементу не виправиш полишене «двійошниками» кільканадцять років тому!
Важко на серці, бо у цьому закладі до 1917 року граніт гімназійної науки «гризли» кілька моїх предків. За советів, до Другої Світової, у педагогічному училищі навчалися рідні дядьки. У голодному 1947 диплом про першу педагогічну освіту отримала моя мати Уляна Іванівна Домоцька. З коридорів школи-інтернату рівно 40 років томувийшов і я, щоб вступити на істфак Чернігівського педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка.Тому й прикро, що останні 30 років приходиться ностальгувати за розкішними архітектурними рішеннями минувшини, зразки яких на очах сучасників очікують на остаточний вирок.
Обговорення матеріалу