Повага до історико-культурного спадку та краєвидів Новгород-Сіверщини є знаковим трендом в нашій родині. Від 90-х років ми з дружиною Валерією та сином Денисом «натоптали» сотні кілометрів теренами правого берега Десни. Так, розбудовуючи на зорі Незалежності партійні осередки РУХу, поширюючи ідеї «Просвіти» та формуючи громади Української Православної церкви Київського Патріархату. Відвідали мало не кожен населений пункт, викладаючи враження на сторінках ЗМІ Чернігівщини. «Сіверщина», «Біла хата», «Просвіта», Деснянка»… Узагальненням наших напрацювань з додаванням пристойного шмату педагогічної діяльності в Новгород-Сіверській школі №2 стала поява 2009 року першого на Новгород-Сіверщині креативного книжкового видання «Подорож Новгород-Сіверським Подесенням. Краєзнавчі етюди. Частина І».
З розвитком інтернет медіа авторські матеріяли впродовж десятка років ми публікували на блозі «На варті УКРАЇНСТВА», який українофобсько зорієнтовані утримувачі однієї з платформ в травні 2018 року знищили.
В той же час, навіть розкішна палітра вражень від побаченого за 30 років на великому просторі краю, ніколи не заважала в переліку Новгород-Сіверських «чудес» виособлювати неповторний закуток на лівому березі Десни! Де розкинулась утаємничена легендарна земля, надійно заховавши своє серце в глибинах Української історії та вкривши аурою енергетичних потоків все навколишнє – від Землі і до Неба!
Саме тут, ближче до краю Української Землі, причаївся старовиний Бирин (в народі ще знаний як Берлін»)!
Отож, вперед на Бирин (Берлін!)
А тим часом варто нагадати, що для сокральної нашої родиної поваги лівому берегу Десни інснують дві «тверді» причини. По-перше, названий простір з дитинства став головним майданчиком зростання моєї коханої дружини Валерії. А трішки пізніше, від 1984 року, тут набував сили дорослості, знань та духу автор сих рядків, розпочинаючи професійне життя! Саме в Бирині, від 22 річного віку з Божою поміччю вдалося створити все з того переліку, що замислювалося на етапі формування особистості педагога, керівника навчального закладу та й взагалі всього, що народжує власне «его» – необхідну складову молодого чоловіка! Отже й через 26 років після перегортання першої сторінки нашого родинного перебування на теренах Биринського краю, всі подальші роки, відтерміновуючи клопіткі справи, ми обов’язково однієї літньої днини опиняємося на лівобережжі! Щоб разом із місцевою громадою та природою розділити радість та смуток буденних справ, отримавши енергію нечуваного в інших місцинах духу минувшини!
Мости
Наразі вони відкриті через дві річки. Се понтонні переправи для автівок, кінного транспорту та людей. Але вже сьогодні зрозуміло, що проєкт від «Великого будівництва» виявився не вельми вдалим, породивши ще на старті проблемну перспективу, якою стала перша весняна вода 2021 року. Хоча, кажуть, міст сей ще й досі не «ввели в експлуатацію».
До речі, невтішну перспективу ми передбачали, а тому на “Правому Березі Десни” відкрито говорили про ризики за свіжими слідами. На жаль нас не чули.
Слава Богові, що і в першій декаді серпня стоїть відносно нормальний рівень води в Десні та Віті. Молимося, бо падати їй не можна, оскільки-бо міст опиниться в халепі! Та, власне, халепа вже знайшла «вузьке» місце «великого будівництва». Минулого тижня аварія з підйомом ГАЗона з дровами мало не загубила людину та техніку!? Та й рибалок поруч, на диво не було!? Словом, серйозну справу мають повсюдно робити навчені люди з профільних фірм.
І тому прикро, що Новгород-Сіверщина останніми роками опиняється серед аутсайдерів, коли йдеться про контрольні повноваження влади щодо якості об’єктів, які зводяться за державний кошт та гроші громади, яких в Україні і так не багато, щоб їх пускати «за вітром»!
Дорога
Дороги на Бирин, як такої, нема. Й ніколи й не було. Люди «інстинктивно знали напрямок», який від Десни прямував на віддалені райони Сумщини! Так, йдеться справді про цікаве місцерозташування закутка, коли мігруючі авантюристи, особи, «що в бігах», різного гатунку контрабандисти, «уклоністи», дезертири досовецької доби, втікачі від переслідувань сталінських репресивних органів – не минали унікального села!
Впродовж століть у Биринському краї цінувалися «вольності». Місцевий люд всмоктував сей тренд з молоком матері! А тому й виживали «биринці» в епохи царів, імператорів та совецьких диктаторів. Бо щедра земля лівого берега аж до Незалежності давала прихисток всім, хто йшов проти тоталітарного совецького режиму!
До речі, від Десни за жодних влад пристойної дороги до села не існувало. Хоча на 70 роки ХХ століття в Биринській сільраді мешкало до 3 тисяч людей! На ту пору лишень в Бирині чисельність населення сягала 2 тисяч людей, а кількість дворів складала 654! («Історія міст і сіл УРСР»1972 рік)
Від 1930-х, коли ввели в експлуатацію міст через дві річки, «дорога» до села змінювала напрямок. Вона мігрувала, «притискаючись» чи відсторонюючись лісу. Виходила на поля, прямуючи крізь піски, або заходила в глибину соснового бору. Отож мешканцям сіл, які виявляли духовну чи матеріяльну потребу зв’язків з Новгородом-Сіверським, добиратися до районного центру завжди було важко.
Інша річ – партійна номенклатура Новгород-Сіверщини. Вона переймалась, перш за все, своїм спокоєм та щасливою миттю буднів, а тому й робила все можливе, щоб 100 км2 Биринського лівого берега зберігали «статус-кво» в межах району! Адже тут досить зручно було використовувати (поруч з містом!) лісові угіддя, територію полювання на багатому просторі єгерського господарства лісгоспу тощо.
І дарма, що за здоровим глуздом впродовж 100 років простір за Десною низкою проблем доводить нездатність місцевих влад здійснювати оперативне управління життєдіяльністю населення – передавати в Сумську область територію вони не бажають!
Тим паче, що існуючі моральні та законодавчі принципи зовсім не ставлять жодних вимог до влади, коли йдеться про відповідальність за незручності та навіть втрати мешканців Биринської сторони. Тому й нинішні владні достойники пам’ятають не тільки, що від Совецького Союзу місцеве партійне керівництво вміло добре відпочивати на лоні тутешньої природи, а й навченість биринців від 1943 року добиратися до сіл, не переймаючись дорогою!? Тому й наразі на напрямку до головного села Биринського старостату паралельно існують «дві дороги!? Одна – та, що залишається в статусі «асфальтового шосе», а поруч, шлях паралельної грунтової дороги»!? Як казав биринський дід 1986 року – «сє дєті широкая абочіна»!
Ліс
Ліс Биринської сторони – окрема тема! Сей природний комплекс в різні часи добре прислуговувся місцевому люду. Мабуть тому найбільше цікавенних, як для краєзнавця, історій про сей край від початку педагогічної праці в школі, що я почув, були пов’язані з лісом. А розповідачами минувшини, слова яких я уважно «проковтував», ставали односельці, котрі добре знали події початку 20 століття!
В селі на той час було чимало вправних мисливців. Та й живності, на яку вони полювали, вистачало. Особливо часто вдалі в лучних пострілах биринці засвідчували особисту вправність володіння рушницею в протистоянні з вовками. Адже впродовж 50-80 років хитрі хижі тварини дошкуляли колгоспникам, вирізаючи худобу на громадських фермах та особистих господарствах.
Кожен рік зі школярами ми допомагали садити дерева на відновленні лісового простору. А тому й приємно, що моя учениця Людмила Плахута – нинішня очільниця Биринської школи, є не тільки з гурту найкращих директорів навчальних закладів Новгород-Сіверської громади, а й поважним керівником колективу, в якому успішно працює шкільне лісництво! Тож коли споглядаємо, як від мостів після двох річок аж до Бирина, по обидва боки дороги на місці колишніх ланів піднімаються сосни – душа радіє! Адже на сих порожніх пісчаних грунтах так і має бути. Тільки ліси!
І дарма, що кажуть чимало сумнівних роздумів щодо ситуації з лісами Полісся, на лівому березі постає чимало площ свіженьких соснових лісів. А так і підхід майбутнього соснового бору впритул до дороги на Бирин – вселяє надію, що сей край не «перетвориться на пустелю»!
А про ліс взагалі тут чимало думок гуляє. Є навіть легендарні. Отож коли на Новгород-Сіверщині в вересні 1943 року завершився період окупації нацистами, Биринська сторона сприяла становленню цивільного життя в постокупаційний час. Перш за все, дрова для зимового сезону після німців, а так і для облаштування «швидкого» житла – землянок для нужденних в Новгороді-Сіверському та найближчих селах відбувалося за рахунок Биринського лісу!
«У вересні 1944 року, тільки но склавши вступні іспити до Новгород-Сіверського педагогічного училища, ми – дітлахи, були разом з викладачами направлені в Бирин. Там у лісі нам були відведені ділянки, на яких аж до морозів та першого снігу ми заготовляли дрова для опалення училища. Пам’ятаю, як і за рік після вигнання нацистів Бирин виглядав досить сумно. Було багато спалених та поруйнованих від авіаційних ударів совецької авіації осель. Ми жили в землянці з жінкою, в якої було 4 дітей…» (зі спомину 93-річної Уляни Домоцької, педагогині Горбівської школи, вчительки з 45-річним стажем про навчання в Новгород-Сіверському педагогічному училищі).
Пшеничне поле
ХХІ століття. Новгород-Сіверщина. Кожен свідомий українець радіє побаченій пшениці на полях свого краю. Ще б пак, нав’язлива кукурудза в парі зі соняшником давно викликають огиду! Чому б се так, запитає читач нашого дописування? Так, соняшник та кукурудза, викресливши з пам’яті публіки згадку про інші сільгоспкультури – добивають й без того низькобальну, коли про родючість, землю Новгород-Сіверщини!?
Ось тому й радіємо пшеничному на в’їзді до козацького Бирина. Ще б пак, перед нашими очима не просто клин земельного наділу з пшеничним збіжжям! Величезний простір, здатний вмістити до «20 Ватиканів»!!! Красивенна колосиста картина! Неначе хвилі океану розгулявся вітер, нахиляючи збіжжя! Те, що в полі нашого зору – тішить і не дає засумувати! Тому, що й на сільськогосподарських ланах Новгород-Сіверщини є вправні хозяйва землі пращурів! Які подібним трендом розривають ланцюжок кукурудзяно-соняшникової залежності, вбиваючи віру в можливість воскресіння розуму на українських ланах! Ось так зустрічає нас дорогий Бирин!
Центр села
Основні події населених пунктів громади найпівнічнішого закутка України відбуваються в центрі Бирина. Бо в селі є школа, медичний пункт, будинок культури з бібліотекою, будівля сільської крамниці, приміщення «реформованої пошти», офіс старостату та … автобусна зупинка!
До речі, в центрі Бирина в пристойному вигляді зберігається асфальтове покриття, колись на початку 80-х прокладене будівельниками з Вірменії. А в долині давно не існуючого потічка з назвою Рутка – зростають деревця невеличкого сільського скверику, висадженого на зорі Незалежності.
Так склалось життя, що визначальною складовою повсякдення села в Бирині, як і по всій Новгород-Сіверщині, є магазин. Отож і відвідали його, і зробили невеличку закупівлю. А крамниця Бирина, на наш погляд, є справді найкрасивішою, як за естетикою, з усіх відвіданих нами сіл Новгород-Сіверської ОТГ впродовж останніх років.
Варто згадати добрим словом підприємця Федора Марфіча. Чоловік на своїй батьківщині має добру репутацію та значиться вправним господарем. А його торговельна «точка» в селі за всіма показниками є подібною і нічим не гіршою за заклади торгівлі районного центру!
Хоча часи змінюються. І ось у Бирині ми вже й натяку не маємо від колишньої «корчми» – закладу, який у 70-80 роки був гордістю биринських чоловіків і працював від ресторану райцентру! Биринці пишалися «буфетом»-«корчмою», який на ту пору пропонував пиво «для работнікав палєй і фєрм» лишень в кількох селах Новгород-Сіверщини, оскільки на ту пору, серед низки іншого штибу трендів совецької доби, пиво для мешканців переважної більшості сіл Новгород-Сіверщини значилось в «дефіциті», а то й взагалі було недоступним!?
Та часи змінюються. І тепер мої земляки, серед яких немало й колишніх випускників, прислуговуються пивом в прекрасній крамниці, де на полицях воно представлено кільканадцятьма видами. Обслуговування здійснюється симпатичною продавчинею – моєю колишнею ученицею Світланою Шустель. Чистота, свіже повітря, чіткість в роботі та висока культура обслуговуванння – се бренд магазину в Бирині!
Біля Будинку культури ми зупиняємося, щоб поговорити про справи життя головного культурно-освітнього центру сільської громади з директоркою закладу пані Світланою Шефер. Очільниці сільської культури даруємо збірку сучасних книжок для бібліотеки від Всеукраїнської громадської організації «Українська Ініціятива» (керівник Юрій Косенко).
Від Світлани Михайлівни дізнаємося про основні події гуманітарного життя Новгород-Сіверського Задесення за час від минулої осені, коли ми відвідували Бирин. І пані очільниця закладу, в якому знаходить втілення програма культурних закладів села, з задоволенням розповідає нам про День села, котрий відзначали громадою на празник Петра та Павла! До речі, в контексті подій, які відбуваються в селі на березі невеличкої притоки Десни – Торкни (р.Биринка), особливої уваги заслуговують талановиті учасники різних напрямків художньої самодіяльності. Отож, переглядаючи концерт талановитих земляків, приємно було слухати спів колишньої своєї випускниці Любові Щерби (Ясик).
В 1985-1987 роках в школі ми створили вокально-інструментальний ансамбль «Лідер», керівником якого став талановитий музикант Валерій Чесноков. Тоді Люба Щерба стала не тільки провідною солісткою, а й улюбленицею дитячого вокалу в Новгород-Сіверському районі та за його межами.
А в 1986 році дитячий колектив став лавреатом огляду–конкурсу ВІА Чернігівської області!!! Місцева преса багато писала про успішні вершини нашої Биринської школи, серед низки успіхів якої була й потуга в царині музичного дитячого мистецтва.
За різними напрямками фінансування ми знаходили пристойні кошти для придбання електричних інструментів, підсилювачів, найкращих на ту пору мікрофонів, синтезатора, світломузики…
Ансамбль гідно ніс по життю свій шарм на тлі не вельми розвинутої дитячої музики в школах Новгород-Сіверщини! Ми вдягли учасників колективу в красиві сценічні костюми, а музичний колектив запрошували на концерти в навчальні заклади району, на випускні вечори тощо. І ось через 35 років я знову почув голос своєї талановитої Любові Щерби (Ясик)!!!
Школа
Наразі тут небагато учнів. Трішки більше 30 вихованців. Тож часи справжнісінького моря дитячих голосів в центрі великого села – в минулому. До якого вже ніколи не буде повернення.
А так і перед биринськими дітлахами та батьками за пару років постане важке та непопулярне запитання. Непопулярне – в силу неможливості владних структур ОТГ організувати безпечне підвезення дітей за 16 кілометрів до центру громади.
Дорога нікчемна, а долання в перспективі ДВОХ 100 метрових понтонних мостів взагалі робить геть важкою перспективою!? Тому й звертаємо увагу на непопулярність очікуваного для мешканців Бирина «вироку» по так званій «оптимізації» навчального закладу.
Інша справа, що всі складнощі будуть потім. А наразі, під керівництвом успішної педагогині Людмили Плахути шкільний колектив готується до нового навчального року. Яким він виявиться для трьох з гаком десятків нащадків козаків та повстанців 20-х років ХХ століття – один Бог лишень може розповісти! Натомість вже сьогодні приміщення школи, яке в 1974 прийняло під дахом більше 400 учнів – ремонтується! Завозиться паливо на зиму, а техпрацівники заготовляють провіянт для їдальні, який займе місце в льосі. Соляться огірки, вариться варення, потім капуста, томати, буряк, картопелька тощо. А ще – сушка для зимового пахучого узвару, запашні лікувальні трави з Биринського лісу та луків Десни.
Ветеранка!
Про сьогодення, часи нашої молодості розмовляю зі вчителькою математики Любою Миколаївною Костир. В серпні жінка відзначить 50-річний ювілей педагогічної праці в навчальному закладі села Бирина!
Справжня ветеранка педагогіки району! Красива та добра пані.
Уявляєте, скільки учнів пройшли крізь її дбайливі руки за півстоліття? До того ж, в одній школі та одному селі за Десною! Скільки успіхів мала педагогиня та різного штибу негараздів? Світлих та темних смуг? Адже, хто ще не знає, якою за советів була робота вчителя в сільський школі і які обов’язки, (зовсім БЕЗКОШТОВНО!), на своїх плечах мав «тягти» вчитель!?
Здається, нагадування про долю вчителів ще довго буде доречним!? Особливо тим, хто сьогодні продовжує натякати на якісь сучасні труднощі. Як казав ще кандидатом нинішній президент – «думайТе»!
Сільське кладовище
В селах сучасної Новгород-Сіверщини дуже важко цвинтарям. Тому, що від совецьких часів, які вбивали «віру в Бога», повага до спочилих вельми порушилась. А тому й 30 років, які минають від початку наведення ладу в мізках українців після комуністично-атеїстичного ярма, виявилось замало! Так, геть мало для відновлення людської свідомості. Вона залишається розчавленою, а так і масового успіху нема. Отож сучасний стан кладовищ на правому та лівому берегах Десни на Новгород-Сіверщині – яскрава картинка сумної правди!
Хтозна, можливо не вистачає сил, знань історії родоводів, а можливо й елементарної людської поваги до попередників. Тривалий час про таке вголос не говорили, а значить і прогавили.
Головне кладовище в Бирині. Півкілометра від центру. Тут спочивають тисячі жителів села. Деякі з поховань вже йдуть «поверх» тих, що земля прийняла в обійми більше 100 років тому. У всякому разі написів на могилах, де поховані жителі села Бирина до Другої світової – ми не зустрічаємо. Найстаріші з помічених – післявоєнні!?
Багатенно «горбиків» округлених. Як ось у декого з роду Уляни Крючок – баби моєї дружини Валерії. Поруч з Уляною – сестра Мотря. Жінки померли в 90-ті роки. А за крок – поховання родичів з 30-х років. Двоє рідних старших сестер моєї тещі Віри Сергіївни Майстришиної (до заміжжя Крючок). Вони померли в голодні часи. Лежить там і брат баби Уляни.
Травостой на цвинтарі зовсім нещодавно прагнули косити. Але, найскоріш за все, на весь гектарний простір не вистачило сили!? Тож в глибині кладовища, де вічним сном відпочивають попередники нині сущих, володарює травостій.
І хоча цвинтар Бирина значно поступається ступенем забур’яненості іншим селам внаслідок слабої родючості грунту, хащі сміттєвої порослі таки дошкуляють!
Отож, після звільнення поховань рідних людей від трави, ми обходимо могили колег-вчителів, які померли після нашого виїзду з Бирина.
Криниця
Джерело за кілька метрів від р.Торкни, яку в народі більше знають Биринкою, з землі на поверхню ключ вибиває водичку. Останніми роками, хоч і навколишній простір дбайливо облаштований, публіка не вельми прислуговується природним дарунком. Люду мало, хати стоять віддалено, а системне очищення від замулення встановлених бетонних колець стає для нині сущих справою важкуватою, а застій води не викликає задоволення у подорожуючих. Та річка плине, не переймаючись проблемами, про які люди забули.
Ще 40-30 років тому вона була геть повноводною. А ближче до нижньої течії ще напередодні 1917 року на ній було побудовано розкішний ставок, залишки якого з багатющим рослинним угрупуванням бузку до 70-х років нагадували про історичне минуле Бирина!
А взагалі-то останніми десятиліттями колодязі в Бирині, як і в більшості сіл (знаю по рідним Горбову та Юхнову!) не чистяться. Людям пофіг, бо чимало пробило свердловини під хатою, а певна частина байдужіх – прислуговується «безкоштовною» водогонною водою!? Ситуація сумна, тому що чимало мешканців сіл iз сучасного населення, в силу різних причин, втратили потребу навіть елементарних знань про обереги, про українську культуру єднання з природою, про історію села, про власні родоводи тощо. Тому і Бирин не є виключенням. Тут також кілька десятків років стоять мертві колодязі, які не тільки поза увагою щодо очищення та наступного відновлення, а й нахабно закидані непотрібом.
Підсумовуємо
На зворотньому шляху нас щиро проводило розкішне пшеничне поле, до якого і зайшли на прощання! А все таки прекрасно, що старовинна земля, на якій ще й досі залишається слід «літвинів», не забуваються звитяжні старання козаків Гетьманщини та звитяга учасників національно-визвольних змагань 1917-1921 років й наразі «не здається» безглуздому кукурудзяному авралу! Маємо бути з пшеницею, маємо бути сильними, любити свою землю та ненавидіти новітнього ворога!
Биринська земля на лівому березі – се не тільки розкішна природа, десятки пам’яток археології навколо села та наскрізь посічені осколками Другої світової дерева старезних ділянок соснового бору!
Биринський простір – се надійні та вірні історичній минувшині пращурів сучасні роботящі жителі найпівнічнішого закутка Чернігівщини.
А тому, всякий, хто один раз побував на цій легендарній околиці Чернігівщини, з задоволенням повернеться в закуток глухих лісів, гарячого піску, великих торф’яних покладів та незрозумілої з першого разу унікальної психології місцевих аборигенів! Ми любимо тебе, наш рідний Биринський край!
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу