Успішні дії Збройних Сил України в контрнаступі, який привів до серйозних змін на карті окупованих територій, примусили російського агресора добряче перейнятися одразу за очікуванням форсмажорних ситуацій одразу в кількох ситуаціях. Ще б пак, українські вояки, виявивши нечувану сміливість та жагу до Перемоги, не тільки звілнили до 400 населених пунктів Харківщини та паралельно очистивши від русні до 8 тисяч кілометрів квадратних площі – вони змогли примусити громадян ерефії, які до українського контрнаступу сиділи неначе у Бога за пазухою – думати головою про своє неспокійне щодення. Ага, в брянщині, белгородщині, курщині, вороніжчині та ростовщині в купі з краснодарським краєм, де віднедавно спокій перетворився на абстракцію. Як-то кажуть, думали відбутися по-тихеньку, аж не тут то було! Се до пори до часу іноді на росії щось підгорало, десь піддимлювало, піднімаючись з «хлопком» вгору над містами та селами. Але спокій все таки переважав.
Аж тут – ні фіга, сказали наші славні танкисти, ракетчики, артилеристи, піхота, розвідники, льотчики… ну, просто всі, хто хотів на даному етапі війни московії в Україні справедливої помсти за втрати, за сльози, за руїну, яку лютий московитський ворог, не гребуючи жодним правилом війни, прагне полишити на своєму шляху.
Ось тому одного разу й присіли конкретно навколо карти війни на Харківщині наші славні генерали на чолі з Валерієм Залужним. Поміркували, як краще зробити. І прийшли до спільної мети, в підсумку якої – лишень невеличкий відсоток земель Харківщини залишився, поки що, в руках окупанта.
А тим часом на росії, особливо в прикордонній смузі названих регіонів агресорки, не на шутку публіка всралась. І не випадково, бо ого як пішло-поїхало на Харківщині! Коли за 3-4 доби просування Збройних Сил України бажання залишитися живим примусило ворога терміново полишати нафіг чужу землю з сотнями(!) одиниць техніки та бігти світ за очі!
І дивилися на се захоплююче «кіно» не тільки наші співітчизники, яким прийшлось потерпати під окупацією півроку, а й громадяни російської федерації, котрі від 2014 року сиділи «в полоні» телевізійної облуди кісєльових, скабєєвих, папових та іншого сміття зі «зливних бачків» інформаційних військ московії.
І ось вже більше тижня не тільки матері та дружини окупантів біснуються в пошуках своїх «гєроєф», які відправилися «на Украіну асвабаждать украінцеф». Тепер – все значно серйозніше. Бо, бо навіть російські ЗМІ в прифронтовій смузі не здатні приховати істеричні емоції підготовки до серйозної оборони перед наступаючою силою Українських Збройних Сил! Оскільки справді, як не повертай, а московитському прикордонню дійсно час рити окопи, копати протитанкові рови та ставити «єжі», повертаючись до науки та практики 1941 року.
І, коли в перші дні вересня інетресурси брянщини доволі по-хамськи та зверхньо зловтішалися контекстом слів українського генерала Сергія Кривоноса щодо потреби перенесення атак ЗС України на напрямки білорусі та росії, звідкіля відправляється смертоносний вантаж на мирне населення в Україні, то ті ж співуни урочистих од кремлівським авантюрам сьогодні вже проводять паралелі з подіями 80-річної давнини. «Россия, – пишуть брянські ідеологічні агітки https: //www.bragazeta.ru/news) должна вернуться к лозунгу 1941 года. В 1945 году ни у кого не было сомнений в том, что Великая Отечественная война завершена. Однако корни фашизма остались. И коричневая чума снова явилась. Она начала не просто угрожать России, но уже наступала. Именно лозунг победы над нацизмом, который не ограничивается территорией бывшей Украины, должен стать главным сегодня. Фашизм, который «мировое сообщество» (морового − точнее) усиленно взращивало на Украине, должен быть уничтожен. Наши солдаты воюют за спасение России, за спасение мира от коричневой чумы.» Се коли їхні «атци і дєди атстаівалі с імєнєм сталіна на устах чєсть і нєзавісімасть нашєй родіни». Тобто тепер «всьо» – «родіна-мать завьот»!
У всякому разі майже в такому дусі своїх співвітчизників на брянщині закликає підприємець Євгєній Пригожин, представник тієї еліти, яку останнім часом у тусовках агресорки йменують «обличчям війни». І який особисто, як наближений до путіна мільярдер («повар путіна») відзначився вербуванням ув’язнених московії до воєнної приватної компанії. («ЧВК Вагнера») «По словам Пригожина, – пише https://lenta.ru/new, – если бы он был зэком, мечтал бы влиться в дружный коллектив российских военных и иметь возможность искупить долг перед родиной. «И последняя ремарка: те, кто не хотят, чтобы воевали ЧВК, заключенные, кто рассуждает на эту тему, кто ничего не хочет делать и в принципе кому эта тема не нравится, детей своих на фронт отправьте. Либо ЧВК и зэки, либо ваши дети — решайте сами», — посоветовал он.»
А нещодавно сей же діяч пішов у своїх «мислях», які народили круті зміни на фронті. «Предприниматель Евгений Пригожин в беседе с военным корреспондентом, бойцом батальона «Восток» Народной милиции ДНР Владленом Татарским заявил, что нужно выстроить оборонительные заграждения в Брянской и других приграничных областях России. «– Я считаю, что весь сознательный бизнес и все сознательные граждане должны быть готовы всеми способами отразить агрессию. Для этого прежде всего необходимо помочь жителям приграничных областей провести так называемые фортификационные работы и выстроить оборонительные заграждения, схема которых есть в любом военном учебнике. Это 4 ряда противотанковых пирамид, несколько рядов колючей проволоки или путанки, а также противотанковые рвы размером 4 на 3 метра, среди которых потом укладываются минные поля. Такие же сооружения, сказал Пригожин, должны появиться и на границах ЛНР и ДНР. Предприниматель пообещал помощь тем, кто готов немедленно выслать своих представителей для того, чтобы начать строительство.» (https://www.bragazeta.ru/news/)
Ось так вони змінюються, мутують, перефарбовуються, деградують, а в підсумку – елементарно страшаться майбутнього, яке має прийти найближчим часом. Як се буває з усіма агресивними військовими авантюрами, які переслідували мету загарбання чужих територій. Віднедавна вже й вони бачать, що війна, яку розпочав 200 днів путін, не бажаючи називати «війною», насувається на росію, неначе фронти Другої світової на столицю нацистської Німеччини в квітні 1945. А так і ситуація по суті дарує московії можливість «зіграти роль» нацистської Німеччини. До того ж – зіграти востаннє на великій сцені Європи, яку 24 лютого 2022 року підступною агресивною війною проти України вона прагнула підпалити великим вогнем.
Тепер ось брянщина очікує на щось страшне та непередбачуване. Як і її сусідні регіони на схід та південь. І має рацію. Тим більше, коли місцева влада ніяких гарантій захисту не надає, лишень перманентно, від весни, пролонговує «жовтий рівень» небезпеки, тримає «на замку» брянський аеропорт», півтора десятка шкіл чи вводячи заборону на традиційні гуляння в дні «визволення» міст та сіл часів Другої світової! І се – справжні реалії країни, яка війну народила, розпочала, а тепер має ховатися від її полум’я на своїй же землі. Що й казати, Московія…
P/S
Поки тільки «хлопки». Pізні за силою. Бувають з вогнем, а іноді й без. За їхніми наслідками – зникають та позбавляються права на життя ворожі військові бази, конають комунікації, склади, мости, залізниці та інше надбання окупанта, котре дозволяло рашистам знищувати мирних українців.
Ворожа сторона вже навчена малювати телевізійні карти «хлапков» – небезпечних територій росії за наслідками дій Збройних Сил України. І ця тривожна, неспокійна, вогняна та вибухова смуга тягнеться від Сеньківки на Чернігівщини і аж до Азівського узбережжя на ростовщині чи краснодарщині.
Здається, такий розклад речей є справедливим. Оскільки ми війну не розпочинали.
Отож, в даному випадку, коли брянцям запропоновано рити окопи, мабудь варто таке робити, оскільки життя московитів вже ніколи не буде медом.
Автор Константін Воскобойнік
Обговорення матеріалу