Коли у 1984 році стартував мій професійний життєпис на педагогічний ниві в захованому від цивілізації селі на лівому березі Десни, у віковій структурі населеного пункту молодіжна та дитяча складова була чималенькою. І Бирин на початку 1980-х ще залишався великим селом. А так і в школі, і в сільській лікарні, Будинку культури, конторі колгоспу та установах обслуговуючої царини працювали молоді та середнього віку люди. Схожа ситуація відповідала й контингенту працездатних підрозділів одного з найбільших колгоспів Новгород-Сіверщини – господарства ім.Горького. Колгосп об’єднував три населені пункти і мав до 10000 гектарів земель – орних, сіножатей, лісів.
В архіві автора сих рядків, окрім розмаїття письмових джерел з цікавенними артефактами життя унікальної спільноти Новгород-Сіверської громади на лівому березі Десни, зібрано десятки публікацій газет про Бирин та його мешканців.
В невеличких розповідях про село, які полишили вправні земляки ще від 30 років ХХ ст., знаходимо матеріял від Романа Махоткова, датований 1961 роком. Чоловік розмірковуючи про успішних односельців, добрим словом згадує працьовиту та вправну жінку Ганну Феськову, яка працювала акушеркою пологового будинку Биринської сільської лікарні.
Ганну Дмитрівну я також добре знав, заставши її ще в активному віці. Потоваришувались ми також з її сином – відомим українським правником, вченим, автором низки книг Валентином Васильовичем Головченком, який початок трудової діяльності, як і мама, знайшов в охороні здоров’я.
Такі люди, як Ганна Дмитрівна чи її сестра Наталка Дмитрівна з чоловіком Михайлом Ананійовичем Мурашком – могли годинами відати цікавеннi історії з життя мешканців села від початку ХХ ст і до часів Української Незалежності. Словом, інформація від презентантів покоління 20 років ХХ століття стали добрим фактологічним джерелом! Але трішки зупинимося на рядках, які в 1961 році подав у газету сількор Махотков з Бирина.
В матеріялі «Тут народжується нове життя» дописувач із великого населеного пункту Задесення привертає увагу публіки до вельми цікавого тренду населеного пункту на лівому березі Новгород-Сівещини. «В нашому селі, – пише пан Махотков, – щороку народжується 70-80 дітей. В цьому році ТРИ класи ледве вмістили першокласників, яких в Биринській середній школі зараз 90.»(!)
Що й казати, сьогоднішнім реаліям Новгород-Сіверської об’єднаної громади навряд чи насниться у спокійних снах громадян можливість такого штибу ренесансу? Ще б пак, ймовірніше за все громада силами всіх сіл та міста навряд чи підсумує 2021 рік таким рясним показником? Отож, коли відверто, то плід кохання моїх земляків середини 50-х, які випроводили до першого класу 90 першочків – інакше, як реальним «БЕБІ БУМом» не назвеш! Ото молоді та закохані биринці творили історію!
На жаль, вже 1970-ті роки ХХ століття виявилися не вельми позитивним етапом совецької доби в демографічних напрямках. Бо процес вимивання молоді з сіл України, Чернігівщини та безпосередньо Новгород-Сіверщини перетнув «Рубікон», за яким наступні 10-15 років маховик ДЕМОГРАФІЧНОЇ КРИЗИ В СЕЛІ розкрутився на повну силу!
Жорстка політика центральної влади щодо обмеження свободи жителів сіл (відсутність паспортів, відсутність умов для цивілізованої та творчої праці, жорсткість проявів командно-адміністративної системи, низький рівень забезпечення соціяльних можливостей в порівнянні з міськими жителями та чимало інших речей) ставала чинником, який, вважай штучно, десятиліття стримував сільське населення в такій значній чисельності в сільських населених пунктах.
Щодо Новгород-Сіверщини, то окрім наслідків лібералізації від урядових заходів з «розкріпачення» сільського населення з видачею тих же паспортів чи ліквідації практики оплати праці колгоспників «трудоднем», які були замінені грошовим еквівалентом, помітну роль в підштовхуванні молодих людей наприкінці 60-початку 70-х до покидання села – став справжній бум у промисловому та житловому будівництві в містах СРСР та в освоєнні віддалених та малозаселених районів тодішньої держави. Батьки без роздумів, (адже натерпілися вдоволь!) відправляли своїх дітей з додаванням: «Йди, дитино, туди, де світ вільний. Мої батьки вимучилися, я ось страждаю, а ви маєте жити в хороших умовах!» І діти йшли на навчання в ПТУ, на заводи, на будівництва до сусідніх міст. Шостка, Чернігів, Київ, навіть Москва…
Але й у 80-ті «спадок» БЕБІ БУМУ робив своє діло! Люду в Бирині вистачало. І молодь складала помітний відсоток. Тямущих дітей було вдоволь, щоб планувати з ними цікаві проєкти, заходи. Школа в цім селі під кінець 70-х нараховувала більше 300 учнів. Кількадесят діточок відвідувало один з найкращих в Новгород-Сіверщині дитячих садочків під очільництвом Марії Григорівни Бочок.
P/S
Поступово практика великих родин відходила в минуле. І сім’ї з 4-5 дітьми, яких ми навчали впродовж 10-15 років, тепер лишень в запам’ятних згадках, як й історія з «БЕБІ БУМом» на Биринській стороні Задесення! Отож, пишИмо красивий життєпис Української Держави, який складається з тисячів та мільйонів споминів, згадок та нашої ПАМ’ЯТІ про МИНУЛЕ, адже ми – УКРАЇНЦІ!
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу