Полюбляю старі книги. Такими я називаю видання зі 100 річним життєписом і старші! А значить – усі вони «досовецькі»! Не знаю, як кому, але для мене «стара» література є дієвим мотиватором. Ще б пак, виходиш на простір давніх праць авторів – і опиняєшся серед геть незвіданої досі атмосфери! Захоплює, коли, бува, й через століття чи більший проміжок часу ти виявляєшся першим читачем видання, котре простояло на полицях і, в якому навіть окремі сторінки до тебе не перегорталися! Словом, будь-яку книжку, яка народилась не пізніше першої чверті ХХ століття, завжди поспішаю переглянути. А далі, відчуваючи близькість теми, уважно її читаю. Від студентської пори 70-х та початку 80-х, для якої серед інших «дефіцитів» характерним був «голод» на розумні та чесні книжки, навчився цінувати подарунки друзів та рідних із букіністичного скарбу!
Цікаві відкриття з місцевої історії
Днями, в пошуках якісного інтелектуального тренінгу, попрацював із виданнями Російської імперії з 200-250 річним віком. Пройшовся по сторінках із «закладками» відсканованих раніше кількох довідників із полиць бібліотек. Прийшовся до душі «Новый и полный географический Словарь российского государства или лексикон, описующий озвученым порядком …. обширной империи российской в нынешнем состоянии, в царствование императрицы Екатерины Великой…» Ч.І(А-Ж), -М.1788 рік.
З задоволенням походив замислуватими дорогами 18 сторіччя, обіч яких заховались тисячі географічних назв. Таких, що й через чверть тисячоліття спонукають вдаватися до фантазій та уявлень, неначе в «кольоровому кадрі» свідомості, дозволяючи чітко розгледіти віртуальні контури сучасних населених пунктів!
Привабила інформація про ті поселення в Українській Землі, які на ту пору називались «містечками» (моск. мов. «местечками»), а в цивілізованому ХХІ столітті «з’їхали» до статусу сіл чи селищ Чернігівщини. Як от, наприклад Грем’яч на Новгород-Сіверщині!?
Можна скільки завгодно напружувати мізки, уявляючи вигляд поселення над Судостю в часи Катерини ІІ. Разом із тим, повертаючись в сучасний населений пункт, доводиться мало не плакати з приводу жарту, який підкинула в цім закутку нам матінка історія! Адже справді не вельми добре почуваєшся, коли перед тобою з’являються ознаки Грем’яча початку ХХІ століття – стомленого від руйнації кілької останніх десятиліть пересічного сільського поселення. Інша річ, що трендове видання 1788 року подає статус теперішнього українського села на кордоні з РФ «мєстєчком» Грем’яч та підтверджує історичну значущість чималої кількості населених пунктів Чернігівщини впродовж віків! Ось читаємо «Гремяч, местечко Новогородскаго-Северскаго Наместничества в Стародубовском уезде. В оном бывают каждонедельные торжки, на которые съезжаются окольные жители, и торгуют разными мелочными товарами.»
Праця вчених Російської імперії готувалась для Катерини ІІ. Тому, як для 70-х років 18 ст. видання можна назвати авторитетним та змістовним. В кількох томах знайшлось місце чималій кількості географічних об’єктів із «українською» припискою. І то добре, бо в такий спосіб ми сьогодні можемо зрозуміти, серед іншого, й місце наших населених пунктів в загалі Російської імперії.
«Ична (суч. Ічня, Чернігівська обл), местечко Черниговского Наместничества в Прилуцком уезде…, пишуть автори видання про невеличкий в наш час районний центр (до створення ОТГ) в Чернігівській області. Згадується Конотоп, «город Новгород-Северского Наместничества», «Батурин, местечко Новгород-Северского Наместничества, який, за версією збирачів інформації, «российским городом стал в 1654 году, когда Богдан Хмельницкий с козаками России поддался. В 1664 году король Казимир на Российскую Украину с великими силами нападая, не покусился на осаду города Батурина для его крепости… Для прекрасного положения сего города Гетманы Самойлович и Мазепа имели там обыкновенное свое пребывание…»
Знаходимо рядки і про Варву, «местечко Черниговского Наместничества в Прилуцком уезде. В оном бывает в году 3 ярмарки: первая в мае 9, вторая июня 29, третья ноября 1. На оных торгуют окольные жители своими произростаниями, как то хлебом, разным скотом, съестными припасами, сеном, дегтем и прочими мелочами…»
Навіть м. Гомель (б. 5тис. меш. на 70 роки 18 ст, – авт), що наразі є значним центром Білорусі і нараховує більше 500тисяч жителів, згадується в контексті видання «местечком Могилевского Наместничества в Белицком уезде», як і вище згадані населені пункти Чернігівщини, що сьогодні є (чи до останньої пори були!) районними центрами, або, як Грем’яч на Новгород-Сіверщині, який перетворився на село!
P/S, або «гра» долі!?
Ось таку цікаву наукову працю студіював у час панування на Новгород-Сіверщині «коронавірусу» в листопаді-грудні 2020 року. 232 роки живе книжка від виходу в світ! І без сумніву є серйозним джерелом для сьогодення. Як із точки зору розуміння «хто, що і як» було в часи далекі, так і з причинної сторони!? Адже за простими назвами на сторінках постають запитання, відповіді на які ми не здатні знайти швидко. От як з Грем’ячем на Новгород-Сіверщині? Хіба не дивно, що містечко, перебуваючи 250 років тому в переліку подібних собі населених пунктів Російської імперії, як той же Гомель, у ХХІ столітті підійшло до останньої межі. В той же час, згаданий населений пункт Білорусі став другим за значенням містом в державі! Справді, хіба не прикро? Можна навіть і «сльозу пустити». Але, коли всерйоз, се справедлива історія життя людей та їхніх вчинків, котрі в підсумку і формують долю поселень та навіть держав! Пам’ятаймо про таке та будьмо уважні, не соромлячись дарувати вільний час читанню старих розумних книжок!
Борис Домоцький
Обговорення матеріалу